Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Отже, гадаю, ми вже достатньо від'їхали від столиці... - промовив Бетфорд, притримуючи коня.
- То куди ми їдемо? - запитав Реніфат.
- В одне Богом забуте село - "Лісові вуста". З чуток, один із місцевих там вовкулак... На нього, як не дивно, доніс сам староста села.
- Тобто це всього лише чутки? А якщо раптом вони виявляться неправдивими, то що тоді? - насторожився Реніфат.
- Тоді просто візьмемо плату за наші послуги і поїдемо. Однак я майже впевнений, що вовкулак виявиться справжнім.
- Вибач, що перебиваю, старший мисливець, - промовив Фоллар, порівнявшись із Бетфордом, - але як довго нам ще їхати?
- Кілька годин, не менше... На випадок, якщо полювання пройде вдало, усім поставлю випивку за свій рахунок. Під час бою намагайтеся не лізти на рожен... Більшу частину вашої роботи зробимо ми з Кліффордом. Ви лише спостерігатимете і допомагатимете. Це зрозуміло?
- Так точно! - хором відповіли мисливці.
- Гаразд, ви їдьте вперед... Нам із Кліффордом ще потрібно обговорити дещо.
Усі інші мисливці, крім Бетфорда і Кліффорда, поскакали вперед. Бетфорд і Кліффорд у цей час неспішно рухалися позаду.
- Ну, Кліффорде, - заговорив Бетфорд, глянувши на товариша. - Що думаєш щодо нашого нового загону?
- Мені здається, з ними станеться те саме, що і з попередніми, - серйозно відповів Кліффорд.
- Краще сплюнь! - вигукнув Бетфорд, насупившись. - Цього разу ми так не схибимо...
- Ну-ну...
- Щось ти похмурий сьогодні.
- Не з тієї ноги встав.
- Щодня, мабуть... Ну гаразд, поїхали!
Бетфорд і Кліффорд поспішили наздогнати інших членів загону. Через якийсь час загін нарешті опинився в околицях села "Лісові вуста". Село це було бідне, побудоване недалеко від драговин. Жителі заробляли тим, що продавали різні підвиди грибів, а також вивозили сосни в місто. Мисливці висадилися біля самого села, потім прив'язали своїх коней до сосен і попрямували в його центр. Але, на жаль, дорогою Кліффорд вступив у коров'ячий корж.
- Мати... - невдоволено пробурмотів він, оглядаючи чобіт.
- Під ноги треба дивитися, - підбив його Бетфорд, усміхнувшись.
- Без тебе розберуся, що мені робити...
- Не бійся, все очиститься...
- Пішли вже.
Ледь дійшовши до села, мисливців зустрів привітний староста на ім'я Кротобор. Виглядав він неохайно, з рота тхнуло горілкою, а сам він постійно безглуздо посміхався.
- Ласкаво просимо в нашу глушину, - жартівливо промовив староста, розвівши руками, - панове мисливці!
- Ти, виходить, Кротобор із Лісових вуст? - уточнив Кліффорд, склавши руки на грудях.
- Ну так, він самий! Ви, вірно, прибули сюди на моє замовлення? Ну й дорого ви берете, скажу я вам, панове мисливці... Довелося всім селом скидатися, і навіть більше! Щоб вас дозволити.
- Досить базікати, старий, - нетерпляче кинув Кліффорд. - Показуй, де живе цей пацан. І поквапся, а то стягнемо з тебе гроші й підемо геть.
- Як скажете, мілсдарю, - поспішно відповів староста. - Я не хотів вас образити!
- Якщо вже на те пішло, що там щодо плати? - сказав Бетфорд, примруживши очі.
- Як і домовлялися з вашим командиром, двісті монет!
- Непогано, - відповів Бетфорд, хитнувши головою. - Гаразд, не будемо гаяти часу, веди нас до будинку.
Староста у відповідь на це коротко кивнув, а потім повів загін мисливців прямо до будинку, де проживав молодий дроворуб.
- Ось, будь ласка... - промовив староста, оглядаючи хату дроворуба. - Його, щоправда, зараз удома немає, він по гриби пішов... Але як повернеться, ви вже його як слід притисніть!
- Відкривай, старий! - промовив Бетфорд, стоячи позаду.
Староста відчинив двері всередину. Мисливці увійшли. Сам староста залишився чекати зовні. Увійшовши всередину, вони застали вовчу шкуру, що лежала на дірявій підлозі, а також розгризену навпіл свинину. Однак старші мисливці були недурні, одразу зрозуміли, що старий намагався їх надурити.
- Це ще що?! - вигукнув Реніфат.
- До чого ж тут смердить... - прикрив ніс Кліффорд. - Наче тут вовк линяв...
Бетфорд присів, оглянув вовчу шерсть, а потім намотав клаптик шерсті собі на руку - вочевидь, це і є обіцяні докази старого про те, що Бертрам Грамм - вовкулак.
- Угу... А це він, значить, так линяв? - зніяковів Кліффорд.
- Ну так... Староста хотів підставити пацана, тут як пити дати. За це він зараз і відповість.
- Що ти збираєшся з ним робити? - серйозно промовив Бруддо, насупившись.
- Видати йому штраф за неправдиве донесення, - серйозно сказав Бетфорд, - а заодно вигнати з села... Ми через цього старого пня перлися хрін знає куди...
- Ух, я думав, ти хочеш його вбити! - промовив Фоллар.
- І забруднити при цьому свій плащ? Ні вже...
Тоді мисливці вийшли з хати і попрямували в центр села, де вже стояв самовдоволений староста, смакуючи, як з Бертрама здеруть шкуру.
- Ну шо значить, панове? - промовив староста, потерши руки. - Переконалися в його звіриній сутності?!
- Ти хоч маєш уявлення, що на тебе чекає за неправдиве донесення?! - Бетфорд схрестив руки на грудях, нависаючи над старим.
- Донесення... Яке таке донесення? - заморгав староста.
- Ідіот... Ти нахабно обмовив хлопця в тому, що він вовкулак.
- Нічого я не обмовляв! Зачекайте, може, це... Домовимося якось? - староста натягнуто посміхнувся.
- Ти мене за дурня тримаєш? З тебе сотня монет як сплата за штраф. - Бетфорд зробив крок ближче.
- Ну, пане... Де ж я стільки розшукаю?!
- Мені плювати... У вас тиждень, і не думайте, що про вас забудуть! А коли гроші не повернеш, ми говоритимемо з тобою по-іншому... - потім Бетфорд різко схопив старосту за комір і притиснув. - Зрозумів?!
- Гаразд-гаразд! - злякано вигукнув староста. - Тільки відпустіть, заради Богів!
Бетфорд відпустив старосту, і той упав у бруд. Люди з усього села виходили на вулицю, щоб подивитися, що відбувається.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан», після закриття браузера.