Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Вплив буває різним. Про це набагато детальніше розповідається в навчальному посібнику «Етика впливу»[1], певні розділи якого краще вивчити для завершального екзамену. Також вплив згадується в кількох інших книжках — «Внутрішні сили» та «Дарування». Утім, варто зазначити, що в останньому про це дивацтво написано вкрай мало, але водночас набагато більше, ніж має бути. Важливі речі там не пояснені.

Але вплив — дуже важлива річ. Це інструмент, який Талановиті використовують у своїй професійній діяльності. Часточка їхньої душі, якою вони діляться з бривійцями, щоб допомогти розкрити чиїсь таланти. Це їхні думки, їхні мрії та світлі сподівання на майбутнє. Сильні серця, які допомагають іншим стати такими ж сильними.

Однак не варто гадати, що вплив може приносити тільки користь. Якби це було так, Централії не влаштовували б спеціальні уроки, на яких новачків навчають як запобігти чужому впливу. Ця річ небезпечна у своєму прояві та своїй меті, якщо хтось обирає вплив задля власної користі. Досвідченим Талановитим не стане проблемою просто скинути з себе чужі сили — зрештою, саме цьому їх навчають більшу частину часу. Талановитим, які тільки-но визначилися зі своєю сферою діяльності, про що свідчить відповідний колір провідника, доведеться добре попрацювати, щоб не потрапити під вплив, але й вони зможуть побороти його. Найскладніше залишається новачкам, чиї провідники так і залишилися білими — чиї душі поки що так і не знайшли своє призначення. Вони такі ж слабкі проти впливу, настільки ж вразливі, як і звичайні бривійці. І, мабуть, це не було б такою великою проблемою, якби не одна річ. Звичайні люди ніколи не здогадаються, що на їхні емоції та дії впливають. Невизначені[2] Талановиті, навпаки, добре все розуміють.

Це кількадесят тисяч чужих думок, які заповнюють весь простір в голові. Мільярди рук, які штовхають вперед. Теплі обійми, які огортають тіло й приговорюють рухатися назустріч чомусь невідомому. Регулювальник, який змінює напрямок колії. Цей вплив так сильно нагадує Флоріанові про заняття. Керівники кілька разів демонстрували їм що відбувається з бривійцями, коли вони впливають на них — усі страхи, сором’язливість, занепокоєння зникають. Замість них залишається приємне відчуття правильності того, що відбувається. А коли той вплив закінчиться, бривієць не згадає нічого, крім дивного самоусвідомлення, що йому все під силу, кришталевої радості та миттєвого щастя.

Наче це природно. Безпечно. Жодної страшної думки.

Серце тільки в грудині скаче як скажене.

Флоріан дороги більше не розбирає. Його тягне туди, так сильно, що ноги заплітаються, однак продовжують рухатися. Так сильно, що у грудях бракує повітря. Він просто не встигає зробити вдих, повністю наповнити легені киснем — нав'язлива ідея швидше дістатися кудись затьмарює голову. Легені болісно горять. Ноги женуть його вперед так, наче від цього залежить життя.

У «Етиці впливу» зазначалося, що використовувати вплив на Талановитих заборонено, якщо це не стосується надзвичайних ситуацій. Однак і для цього є свій код, завжди обговорений в кожному Централії окремо. Ця думка ще бодай якось допомагає триматися в здоровому — затьмареному — глузді. І злякатися так, що сльози навертаються на очі.

А потім зненацька він бачить: схил, на ньому темний, зброблений з пісковику, палац та людей, які в дивних костюмах збираються до нього. Він чує сміх — чистий, дитячий, нічим не обтяжений. Десь зовсім поруч, тільки простягнути…

Флоріан чіпляється рукавом за гілку. Та сповільнює його достатньо, щоб у нього підкосилися ноги. Хлопець відчуває під руками прохолодну землю й на кілька секунд щосили заплющує очі, важко дихаючи через ніс. Поступово жовті плями стають чорними. Флоріан розтібує верхні ґудзики на комірі свого пальта й робить новий вдих холодного повітря. Перед ним простягається хвойний ліс. Ніякого схилу. Жодних палаців.

— Якого біса? — пошепки питається Флоріан, підводячись. Він хапається за стовбур дерева, перш ніж ноги підкошуються знову. Дзижчання не спиняється. — Боже, яке це все безглуздя.

І наче набігає справжній рій мурах, його розум затьмарює щось інше. Фіолетове сяйво танцює перед ним важку комбінацію, грає на його нервах. Попередній вплив навіював впевненість у правильності того, що йому треба бігти, бігти якнайдалі від безпечної території. Цей вплив, такий красивий і чарівний, зовсім інший.

Флоріан відчуває жах, який сковує всі нутрощі. Тіло охоплює нестерпний біль, всередині все тремтить. Він чує крик — цілком можливо, що це він видає цей жахливий звук. Усі голоси в голові об’єднуються в один, такий впертий і гучний, немов хтось волає йому над вухом:

— Усі залишаються на своїх місцях і чекають допомоги! Повторюю — усі залишаються на своїх місцях і чекають допомоги!

Хлопець не знає, скільки сидить під стовбуром, вчепившись руками в пасма волосся, допоки дзижчання не вщухає. Тим не менш, він хотів би просидіти там ще стільки ж — допоки не відчуватиме біль у кінчиках пальців. Хтось знову починає кричати. Флоріан ледве звертає на це увагу, аж тут на його плече падає важка рука. Він здригається, оговтавшись, зустрічаючись поглядом з чиїмись сірими очима.

— Привіт, — дівчина вітається, схиливши голову. Довге і світле, майже біле волосся падає їй на плечі. — Мене звуть Вів'єн Стронер. А ти хто такий?

— Флоріан Глейді, — випалює Флоріан на одному видиху. — Приємно познайомитися.

— Мені теж, — вона сідає поряд з ним навпочіпки. — Ти чого не відзивався?