Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

Двері Храму безшумно роз'їхалися, і ми увійшли. Повітря було насичене трепетним очікуванням, наче саме приміщення затамувало подих перед оновленням. По шкірі побігли мурашки — чи то від прохолоди кондиціонованого повітря, чи то від передчуття чогось незвичайного.

Просторий зал вражав уяву. Похилі грані піраміди здіймалися вгору, створюючи ілюзію нескінченності. Сонячне світло проникало крізь тоновані трикутні сегменти й розсіювалося в повітрі. Вздовж стін тягнулися інтерактивні панелі, що демонстрували ключові етапи технологічної еволюції. Відвідувачі зупинялися перед ними і занурювалися у віртуальні реконструкції історичних подій. Осторонь група школярів із цікавістю спостерігала за сценою створення першого персонального комп'ютера.

У центрі залу височів екран із написом: «Шлях до істини через цифрові ворота». Я мимоволі усміхнувся, розмірковуючи, як би ті ворота могли виглядати в реальності. Напевно, розробникам довелося б довго сперечатися про дизайн. У повітрі плавали голограми із зображеннями великих винахідників минулого й сьогодення. Їхні об'ємні, немов живі, обличчя з цікавістю споглядали людей, що зібралися внизу.

Ми з друзями пробралися крізь натовп і зайняли місця в перших рядах. Навколо нас зібралися люди в святкових убраннях. Хтось нервово перебирав пальцями по смартфону, хтось схвильовано шепотівся із сусідом. Літній чоловік у строгому костюмі терпляче пояснював щось онукові, вказуючи на історичні голограми. Група підлітків намагалася зробити найвдаліше фото для соцмереж. У повітрі панувало особливе відчуття єдності.

— Не можу дочекатися початку! — вигукнула Неона, вчепившись у мій лікоть з такою силою, що я скривився. — Як гадаєш, що нам представлять цього разу?

У її голосі звучало дитяче, майже наївне захоплення, яке так різко контрастувало зі звичним образом досвідченої технодіви. Саме такі моменти нагадували мені, чому ми досі дружимо.

— Може, навчать смартфони готувати сніданок? — спробував я розрядити обстановку звичним жартом, але навіть мені самому він здався недоречним.

Байт зазвичай перший підхоплював мої невдалі спроби іронізувати, але зараз він виглядав незвичайно серйозним. Його комбінезон з колекції «ТехноШик» перестав мерехтіти й застиг у сріблясто-білих тонах.

— Лео, ти як завжди, — усміхнувся він і провів рукою по нейробраслету. Я помітив, що його пальці трохи тремтіли. — Кажуть, нас чекає щось революційне!

У цей момент зал залило сліпуче світло, і на сцену вийшов Жрець. Рядами пронісся захоплений шепіт. Перед нами постав високий, статний чоловік років сорока, з точеними рисами обличчя та пронизливим поглядом людини, звиклої виступати перед тисячами. Його волосся з елегантним сріблястим градієнтом, що вважалося останнім писком моди серед еліти, виблискувало під софітами. Пряма постава, вивірені рухи, трохи піднесене підборіддя — усе в ньому видавало ідеально натренованого оратора. Здавалося, ніби його готували за методикою «Успішний лідер за 30 днів». Неона якось навіть намагалася втягнути мене в подібне.

Мантія Жреця здавалася зітканою з чистого світла — легка, текуча тканина відливала перламутром. На голові красувалося щось середнє між короною і супутниковою антеною — вінець, у якому футуристичний дизайн химерно поєднувався з архаїчною помпезністю.

— Ось це розмах, — подумав я, розглядаючи його вбрання.

Поруч зі мною Байт захоплено шепотів щось про неймовірний баланс технологічності й духовності. Я ж не міг позбутися думки, що переді мною стоїть ідеальне втілення цінностей Піксевіля. Гарна оболонка з начинкою з останніх винаходів, де кожна деталь продумана до дрібниць, щоб справляти враження.

— Неймовірно, правда? — прошепотіла Неона, помітивши мій вивчаючий погляд.

Жрець повільно підняв руки, закликаючи до тиші. Тієї ж миті зал завмер, наче звук вимкнули одним натисканням. Напруга досягла свого апогею — вона була майже відчутною, густою, як передгрозове повітря.

— Дорогі причетні! — голос Жерця розлетівся залом. — Сьогодні великий день, бо ми робимо черговий крок глибшого пізнання себе!

Байт застиг, немов статуя, лише його пальці нервово вибивали ритм по коліну.

— Кожен із нас носить у кишені часточку великої мудрості. Але зараз ми піднімемося на нову сходинку еволюції! Ми живемо в дивовижний час, коли технології не просто інструмент, а вірний супутник на шляху до просвітлення. І ось тепер я представлю вам дещо, що змінить саме розуміння духовного зростання в наш час.

Зал заворушився — луною прокотилися здивовані вигуки.

— Знаєте, — Жрець усміхнувся тією самою усмішкою, що дивилася з тисяч рекламних щитів по всьому місту, — у давнину люди шукали відповіді у мудреців і святих. Вони долали тисячі кілометрів заради одного запитання. А що, як я скажу вам, що епоха такого пошуку добігає кінця? Останні місяці наші найкращі розуми працювали над створенням Персонального віртуального наставника — істоти, в якій об'єдналися мудрість століть і міць сучасних технологій.

Жрець зробив крок уперед, і його вінець засяяв ще яскравіше. 

— Пані та панове, — його голос розлетівся під куполом піраміди, — дозвольте представити вам Святого Джо!

На мить запанувала оглушлива тиша, а потім простір вибухнув вигуками, оплесками, захопленими криками. 

— Це неможливо... — пробурмотів хтось у мене за спиною. — Вони справді це зробили... 

Неона підстрибнула на місці, ледь не випустивши телефон.

— Ви тільки погляньте на цей інтерфейс! — видихнула вона.

На екрані з'явився анімований людиноподібний персонаж із м’якими, ідеально симетричними рисами й темно-синіми очима, що випромінювали гіпнотичний спокій. Його шкіра відливала легким блакитним сяйвом, створюючи образ істоти, яка балансує на межі реального та духовного. Святий Джо дивився на всіх з тією самою, дбайливо запрограмованою довірою в погляді.

— Вражаюче, — прошепотів Байт, жадібно вбираючи поглядом кожну деталь. — Дивіться, яка детально пропрацьована міміка! Цікаво, на якому рушії він працює.