Читати книгу - "Кагарлик"

4000

От дивне місто той Київ — їдеш годину, їдеш другу, і жодної живої душі ніде немає! Для кого ж тоді понабудували стільки цих будинків? Якщо придивитися, то з даху он тієї височенної скляної башти куриться димок. “Киев — мать городов русских!” — повторює Михайло вже третю годину поспіль. І якщо спочатку він промовляв цю фразу із гордістю, то потім якось невпевнено, а останні двадцять хвилин так, ніби він дуже змерз. І що в нього там може мерзнути? Я взяв соморфон та погрів його між долонь. Ніякого результату. Дивно. Чому це Михайло не розмовляє зі мною? Може, він якось погано скопіювався?

4100

Незнайому жінку впізнати легше, ніж знайому. Я підібрав її біля уламків величезного стадіону. Вона попросила підвезти до Майдану за дві варені картоплі та жмут сіна для коня. “Ми з чоловіком живемо там у великому палаці. Він схожий на обгороджену високим парканом каструлю. Взимку житло то холодне, але ми знайшли великі запаси паперу та всякого дерев’яного мотлоху. Особливо багато портретів якогось вусатого дядька у кожусі та високій смушковій шапці. Горять вони добре, хоча й швидко, але жар дають потужний, особливо коли рама товста. А на самому Майдані багато вільного місця гуляє. То ми там влаштували собі город. Картопельку вирощуємо і бурячки”.

4200

Під час довгого падіння у глибоку прірву іноді виникає тимчасове враження повної нерухомості. Тоді люди, що розповідають, ніби падіння не припинялося, здаються божевільними. “Посеред Майдану викопана глибока яма. На її дно можна дістатися сходами. А вже там багацько мотлоху знайдеш! Тепер нічого корисного не лишилося, а раніше, люди кажуть, звідти й коштовності діставали. Але й зараз щось можна для обігріву на скалки винести. Чоловік мій часто повторює “навколо ми спостерігаємо руїну”. Та де він її бачить? Звісно, у Києві багато всякого дрантя, але ж то Київ, а поїхав би він хоч би у Кагарлик — от де справжнє життя вирує!”

4300

Швидкість людської думки в середньому удвічі повільніша за кулю, тому врятуватися від пострілу важко. Дружина священика Ганна загинула миттєво, а я уник її долі зовсім випадково. Мені пощастило. Стрілець засів біля мерії, звідки весь Хрещатик нагадував йому гральний автомат із рухомими мішенями. “Россия — великая страна и русские — великий народ, — сказав Михайло. — Если Россия-Русь не восстанет из пепла, последствия будут плачевны для всего мира”. Я заліг під возом, тихо чекаючи, доки у нього нарешті закінчаться набої. “Солдатушки, бравы ребятушки, где же ваши детки? — співав Михайло. — Наши детки — пули наши метки, вот где наши детки!”

4400

Час існує тільки суб’єктивно, але жоден спостерігач не може відчути, що він рухається симетрично у прямому та зворотному напрямках. Несамовито волаючи, на двометрових ходулях нісся отець Андрій Хрещатиком, і я бачив, як час шанобливо розступається перед його стрімким рухом. Пізніше він розповідав мені, тримаючи в руках той пекельний механізм: “У минулому небезпека тероризму та масових заворушень зросла настільки, що міська адміністрація вирішила встановити ці штуки у людних місцях. Вони стріляють у рухливі об’єкти до двох метрів висотою, але за яких умов це відбувається і скільки разів — нікому невідомо. До того ж останній раз я чув про це років двадцять тому”.

4500

Грай, моя кобзо! На руїнах Українського Дому панотець Андрій розчохлив свою вірну подругу, вдарив у струни та заспівав на мотив танго:

Гей! Було це в давню, сиву давнину!

Снайпер Ілько бився з ворогами.

І при кожнім пострілі казав він “чікі-пікі”.

Отаку вже дивну звичку Ілько собі мав.

Чікі-пікі, каже Ілько, чікі-пікі,

І у лютих ворогів змикаються повіки.

“Добра пісня. — зауважив я. — Цікаво, що значить “чікі-пі-кі”? — “Важко сказати, — замислився панотець. — Давно ті діла відгули. Я взагалі не розумію, в кого і навіщо він стріляв. Ім’я теж дивне... Тепер так наче нікого не звуть”.

4600

Численні зусилля мертвих залишити цей світ виявилися марними. Панотець Андрій не сумував за дружиною, і скоро я дізнався чому. “Але хіба голос із цієї штучки це Ганна?” — спитав я його. “А що таке Ганна? Очі? Шкіра? Голос? Запах? Ні, Ганна — це збірне ім’я для цілої низки явищ. Просто нам зручно називати їх Ганною. Наразі в неї немає тіла, але уявимо, що вона подзвонила нам по телефону і розмовляє без особистої присутності. Чи можна сказати, що вона вже перестала бути Ганною?” — “Тобто ти не можеш відрізнити копію Ганни від оригіналу?” — “А навіть якщо б і зміг, то що?”

4700

Чи може риба вплинути на хід історії? Останній президент України помер, отруївшися рибою Фугу в японському ресторані. Він не знав, що бурий скалозуб, якого йому приготували на обід, містить тетродоксин, але сподівався на майстерність кухаря. Сьогодні існує багато версій, чому це трапилося, але всі вони викладені здебільшого англійською, французькою чи німецькою мовами, які в Україні невідомі. Переважна більшість спеціалістів з історії Східної Європи впевнена, що на момент фатальної зустрічі із рибою, останній президент України давно не мав жодної політичної ваги, саме тому фактор Фугу не був вирішальним у подальших подіях. Це не були дві риби Христа або одна риба Йони.

4800

Місто — це не стіни та стелі, а простір, прихований між ними. “Чому в Києві так багато будинків і так мало людей?” — “А ти хто взагалі?” — “Не знаю... Я пам’ятаю, як отямився декілька місяців тому в будинку, вискочив на вулицю, застрибнув у віз до якогось діда та поїхав у Кагарлик. Там ми спокійно жили всю зиму у нього, доки він не помер, а сусіди розібрали все майно, поки я їздив по набої”. — “І в мене щось схоже, тільки історія довша. Майже не зберіглося книжок, немає електрики і комп’ютерів, а отже я пам’ятаю лише те, що розповідав мені батько. Здебільшого це