Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

Він узяв до рук останній, найцінніший, відібраний у Хейнкеля кубок: за світовий рекорд швидкості — 755 кілометрів за годину. Рекорд, установлений на його кращій моделі Ме-109Е — якихось чотири місяці тому.

«І все це тільки прелюдія, красива прелюдія, не більше, — подумав Мессершмітт. — Справжня авіація лише народжується. І перше слово скажу я».

Він подзвонив секретареві й попросив негайно викликати професора Зандлера.

Віллі Мессершмітт намагався здаватися похмурим. Розмовляючи, він дивився на співбесідника спідлоба. Майже двометрового зросту, худорлявий, головатий, тонкогубий, з вугластими вилицями, він викликав мимовільну боязнь у своїх службовців.

Побачивши в 1910 році перший аероплан Блеріо, він, хлопчисько, поклявся, коли виросте, робити такі Ж літаки. Бувши студентом, Мессершмітт канючив гроші в багатьох фабрикантів, винаходив, учився, зазнавав невдач, інколи голодував, але йшов напролом. Майстерня, заводик, завод, концерн… «Мати Німеччино, в відблисках сталі ми на твій захист лавинами стали. Голосом сурм до синів загрими, вмерти за тебе бажаємо ми…» Тепер тисячі пілотів з цією піснею летять у небо на його, Мессершмітта, літаках.

Чотири роки тому зійшов з конвейєра «Месершміт-109» — найудаліший винищувач з усіх, побудованих раніше. На ньому стояв мотор Юнкерса «Юмо-210» потужністю 610 кінських сил. Але повітряні бої в Іспанії примусили конструктора поліпшити машину. Потрібна була швидкість — Мессершмітт установив двигун «Даймлер-Бенц» потужністю 1100 кінських сил, замінивши малокаліберний кулемет автоматичною гарматою.

Та коли в пікіруванні «Месершміт-109Е» попав у флатер[5], конструктор уперше зрозумів, що поршневий літак вичерпав себе: дальший прогрес був неможливий. Становище міг порятувати реактивний літак.

Тоді Мессершмітт переманив від Хейнкеля професора Зандлера — фахівця з реактивної техніки й аеродинаміки крила. В своїй фірмі він організував спеціальний відділ і призначив для нього випробний аеродром у Лехфельді, недалеко від Аугсбурга.

Тепер він чекав, коли звідти приїде Зандлер, конструктор і начальник цього відділу.

Професор Зандлер увійшов до кабінету з неприродно витягнутим обличчям. Відчувалося, що перед дверима він не без зусиль прибрав виразу байдужої зацікавленості. Звичайно сутулий, зараз професор намагався триматися прямо.

«Боїться, — вирішив Мессершмітт, — боїться, тому й бундючиться. А чого боїться?»

— Послухайте, професоре, — почав Мессершмітт, не сідаючи і не пропонуючи сісти Зандлерові, — щось ви давно не приходили до мене з новими ідеями. Втомилися? Чи не вірите в проект?

— Пане директоре…

— Ви не впевнені в ідеї чи в можливості її економного втілення? Чи вас гнітить відсутність офіційної підтримки?

— Пане директоре…

— Чи ви боїтеся, що вас випередять?.. Нас випередили, Зандлер. Випередили на рік, а може, й на два. Вчора, Зандлер, ваш давній приятель доктор Хейнкель добився свого, його новий винищувач — реактивний винищувач, Зандлер, — протримався в повітрі цілих сім хвилин!

— Ви жартуєте, пане директоре. Цього не може бути!

— Чому ж, Зандлер? Хіба Хейнкель не обіцяв зачекати, поки ви розкачаєтесь?

— Пане директоре, я переконаний…

— Ну от що, Зандлер. Машина, яку випробовує Хейнкель, не викликала захоплення в Берліні. Це просто стрибунець. Стриб-скік. Стриб-скік. Стрибунець, Зандлер. Але це стрибунець із реактивним двигуном. Ось як, пане професоре.

— Отже, перше слово вже сказано?

— Це не слово, Зандлер. Це шепіт, його поки що ніхто не почув. Хейнкель, як завжди, поспішив, йому доведеться згорнути цю справу. Замовлення він не дістане. — Мессершмітт дозволив собі посміхнутися. — Мені щойно подзвонили з Берліна, Йоганне. Нам пропонують форсувати розробку проекту реактивного літака. Але поки ми не виліземо з пелюшок — ніяких субсидій! На наш ризик. Завтра, Йоганне, ви подасте мені ваш — я підкреслюю: ваш, а не фінансового директора, — проект кошторису.

— Добре, я подам вам кошторис.

— Ідіть, Йоганне. Ні, стривайте. Ви розумієте, звичайно, що до початку льотних випробувань про характер проекту ніхто не повинен знати. Я повторюю: ніхто, крім інженерів вашого бюро.

— Я гадаю, що пан Вальтер Зейц за обов'язком служби…

— Пане Зандлер, щось я не пригадую наказу про переведення Зейца до- вашого конструкторського бюро.

— Чи повинен я розуміти Це…

— Ви повинні поспішати, професоре. За нами женеться Історія!

— Я вільний? — запитав Зандлер.

— До побачення. А втім, як ми назвемо свій літак?

— Про це ще рано думати…

— Ні. Ми придумаємо йому ім'я зараз. — Мессершмітт відміряв кілька сягнистих кроків. — Придумав! Ми назвемо його «Штурмфогель»! «Альбатрос»! «Буревісник»! «Буря-птах»!..

Дивлячись у спину Зандлерові, коли той пішов, Мессершмітт дуже виразно уявив собі, як десятки конструкторів із різних країн гарячково, наввипередки, розробляють ідею застосування реактивної тяги для літаків… Десятки конструкторів… І росіяни в тому числі… Росіяни!

5

31 серпня 1939 року Хейнкель приїхав у Берлін і запросив Удета пообідати в ресторані «Хорхер». «За давньою дружбою», — сказав Хейнкель.

Удет не спромігся відмовитись. Він прийшов до ресторану збуджений, запальний і пив, як і колись, не п'яніючи. Азартно, гучно згадував хвилюючі моменти колишніх польотів.

Хейнкель мляво підтакував. Він чекав, коли генерал заговорить про його реактивні винищувачі. Але Удет уперто звертав із сьогоднішнього дня в осяйне минуле.

Обід затягувався.

Уже далеко за північ Хейнкель, бачачи, що генерал починає повторюватися, сказав:

— Генерале, бачить бог, як я люблю вас. І люблячи і знаючи вас, я не можу збагнути, чим же не сподобалися вам мої «сто сімдесят шостий і восьмий»?

— Докторе, ви назвали мене генералом, і я вам відповім як генерал. Те, що ваші «сто сімдесят шостий і восьмий» не вміють літати, не має ваги: прийде час — навчаться, вірю. Але вони не вміють стріляти. І не навчаться.

— Дайте час. Навчимо й стріляти. — Хейнкель відчув, як лють клубком підкотила до горла. «Яке дивовижне недоумство! І ця людина керує озброєнням країни!»

— У це не вірю. Але, припустімо, вони стрілятимуть. Коли? В кого?

— Я випущу їх у серію через два роки!

— Фантастика, докторе! Я повторюю: нам потрібні тільки ті літаки, які зможуть сьогодні взяти участь у воєнних діях. — Удет із задоволенням стежив, як випещене обличчя Хейнкеля бралося плямами.

— Реактивні винищувачі змінять весь хід повітряних боїв. З такими літаками Німеччина виграє війну в будь-якого противника.

— Німеччина виграє війну в будь-якого противника й без ваших рідкісних чудо-винищувачів. Але, докторе, не без допомоги ваших прекрасних бомбардувальників. Масований бомбовий удар стане нашим головним козирем у цій війні.

— Ви мені лестите, генерале. Але ви недооцінюєте швидкості технічного прогресу. Ви не вірите в конструкторів. Ще невідомо, які сюрпризи вони піднесуть до початку цієї війни.

— Сюрпризів більше не буде,