Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Портрет Доріана Ґрея 📚 - Українською

Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Портрет Доріана Ґрея" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 75
Перейти на сторінку:
шерхотіли горобці. Сірі тіні від хмар, мов ластівки, одна за одною пропливали по траві… Як гарно було в садку! І які заманливі були почуття інших людей! Куди більш захопливі, ніж їхні думки, — здавалося лордові Генрі. — Власна душа і пристрасть твоїх друзів — ось що найпривабливіше у житті. Він малював собі з потайною втіхою той нудний полуденок, який пропустив, залишаючись у Безіл а Голворда. Там, у своєї тітки, він неодмінно здибав би лорда Ґудбоді, і всі розмови точилися б навколо потреби дешевих їдалень та зразкових нічліжних будинків… Кожна верства полюбляє проповідувати важливість чеснот, непотрібних їй самій. Багаті охоче розводяться про значення ощадності, а нероби велемовно обстоюють гідність праці. Як чудово, що він уник цієї бридоти!

Коли він подумав про свою тітку, щось ніби спливло йому на гадку. Він обернувся до Голворда:

— Любий мій, я оце пригадав…

— Що пригадав, Гаррі?

— Де я чув ім’я Доріана Ґрея.

— А де саме? — запитав художник, злегка спохмурнівши.

— Ну, не дивись так сердито, Безіле. Це було в моєї тітоньки, леді Еґати. Вона розповідала мені, що знайшла пречудового юнака, котрий обіцявся допомагати їй у благодійництві в Іст-Енді[8], і що звуть його — Доріан Ґрей. Щоправда, вона ані півсловом не натякнула на його вроду. Жінки, в усякому разі жінки лагідної вдачі, не вміють оцінити привабливу зовнішність. Вона сказала, що він дуже серйозний і що в нього прегарна душа.

Я зразу уявив собі такого добродія в окулярах, з прилизаним волоссям і таранкуватою парсуною, як він важко ступає дебелими ногами… Шкода, що я тоді не знав про вашу дружбу.

— А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррі.

— Чому ж?

— Я не хочу, щоб ти зустрівся з ним.

— Не хочеш, щоб я зустрівся з ним?

— Ні, не хочу.

Служник, з’явившись тієї миті в садку, доповів:

— Містер Доріан Ґрей у студії, сер.

— Тепер тобі хоч-не-хоч доведеться познайомити нас, — засміявся лорд Генрі.

Голворд обернувся до служника, що стояв, мружачись від сонця.

— Попросіть містера Ґрея зачекати, Паркере. Я буду за кілька хвилин.

Служник уклонивсь і пішов. Тоді художник перевів погляд на лорда Генрі.

— Доріан Ґрей — мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію — душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся впливати на нього. Твій вплив мав би згубні наслідки. Світ широкий, і в ньому багато чарівних людей. Тож не забирай від мене цієї єдиної людини, що надає приваби моєму мистецтву. Моє майбутнє як митця залежить від нього. Пам’ятай, Гаррі, я покладаюся на тебе.

Він говорив дуже повільно, слова пробивались немовби проти його волі.

— Що за дурниці ти торочиш! — з усміхом урвав Голворда лорд Генрі і, взявши його під руку, трохи не силою повів до будинку.

Розділ II

Увійшовши, вони побачили Доріана Ґрея. Він сидів за роялем, спиною до них, і гортав сторінки «Лісових сцен» Шумана.

— Що за розкіш! — вигукнув Доріан. — Ви мусите позичити мені ці ноти, я хочу їх вивчити!

— Це цілком залежить від того, як ви сьогодні будете позувати, Доріане.

— Ой, як мені воно обридло! Я вже й портретові своєму не радий, — з вередливою міною відповів юнак, повертаючись на дзиґлику. Завваживши незнайомця, він схопився на ноги і злегка залився рум’янцем. — Перепрошую, Безіле, я не знав, що ви не самі.

— Знайомтесь, Доріане, — це лорд Генрі Воттон, мій давній друг ще з Оксфорда. Я щойно розповідав йому, як ви чудово позуєте, а ваше буркотіння все зіпсувало.

— Але не зіпсувало мого задоволення від зустрічі з вами, містере Ґрей, — сказав лорд Генрі, виступивши наперед і простягаючи Доріанові руку. — Я багато чув про вас від моєї тітоньки. Ви — її улюбленець і, боюся, одна з її жертв.

— Я тепер у чорному списку леді Еґати, — промовив Доріан, прибравши вигляд жартівливої покути. — Я обіцяв минулого вівторка поїхати з нею на концерт до одного вайтчепельського клубу і забув про це. Ми збиралися там грати в чотири руки — здається, аж цілих три дуети… Тепер не знаю, що вона й скаже мені. Я вже й заходити до неї боюся.

— Нічого, я вас помирю. Вона вельми до вас прихильна. А що вас не було на концерті — не думаю, щоб це мало аж таке значення. Публіка, певно, вважала, що грав дует. Коли тітонька Еґата сідає за рояль, вона зчиняє подвійний гамір.

— їй було б дуже прикро почути таку думку про себе, та й мені не дуже приємно, — засміявся Доріан.

Лорд Генрі подивився на нього. Так, безперечно, цей юнак — з ніжними обрисами яскраво-червоних уст, ясними блакитними очима й злотистими кучерями — був надзвичайно вродливий і в обличчі мав щось таке, що одразу викликало довіру. З нього промовляла вся щирість юності, вся чистота юнацького запалу. Бачилось — життєвий бруд ще не позначйв його своїм тавром. Тож не дивно, що Безіл обожнював Доріана!

— Ви занадто чарівні, щоб займатися благодійністю, містере Ґрей, занадто чарівні.

Лорд Генрі вмостився на дивані й розкрив портсигар.

Художник тим часом заклопотано змішував фарби і готував пензлі. Почувши останнє зауваження лорда Генрі, він глянув на нього, хвильку повагався, а тоді сказав:

— Гаррі, я хотів би сьогодні закінчити портрет… Ти не образишся, коли я попрошу тебе піти?

Лорд Генрі усміхнено подивився на Доріана Ґрея.

— Піти мені, містере Ґрей?

— О ні, будь ласка, залишіться, лорде Генрі. Я бачу, Безіл сьогодні знов не в гуморі, а я не можу терпіти, коли він такий. Крім того, мені б хотілося, щоб ви пояснили, чому я не повинен займатися благодійністю.

— Не знаю, чи варто це пояснювати, містере Ґрей. Це така нудотна матерія, що про неї треба було б говорити серйозно… Тая, звісно, вже не піду, коли ви просите. Ти ж не заперечуватимеш, Безіле? Адже ти сам казав мені, що любиш, коли той, хто позує, має з ким погомоніти на сеансі.

Ґолворд закусив губу.

— Якщо Доріан бажає, ти, звісно, повинен залишитись. Доріанові примхи — закон для всіх, окрім нього самого.

Лорд Генрі взяв капелюха й рукавички.

— Хоч ти й дуже наполягаєш, Безіле, але, на жаль, я таки мушу йти. У мене призначено зустріч з одним чоловіком у ресторані «Орлеане». До побачення, містере Ґрей. При нагоді завітайте

1 ... 4 5 6 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Портрет Доріана Ґрея"