Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Lux perpetua 📚 - Українською

Читати книгу - "Lux perpetua"

280
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Lux perpetua" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 152
Перейти на сторінку:
стоїть. — Ти дуже ризикуєш, з'явившись у Вроцлаві. Як на мене, то це вже навіть не ризик. Це зухвале шаленство.

— Повір мені, велебний отче, — опустив очі Рейневан, — я не з'явився би тут, якби не мав на те причин.

— Про які я здогадуюся.

— Отче…

Отто Беесс лупнув долонею по столі та, швидко піднісши другу руку, наказав йому мовчати. Сам теж довго мовчав.

— А так між нами, — врешті-решт заговорив він, — отой чолов'яга, якого ти чотири роки тому, після вбивства Петерліна, завдяки мені видобув від Стшегомських кармелітів… Як він тобі казав себе називати?

— Шарлеєм.

— Шарлеєм, ха. Ти все ще контактуєш з ним?

— Останнім часом — ні. Але загалом — так.

— Ну то якщо ти взагалі зустрінеш цього… Шарлея, передай йому, що ми з ним побили глеки. Він дуже мене підвів. Кудись до дідька поділися розум і спритність, якими він колись славився. Замість Угорщини, як мав би, вивіз тебе до Чехії, затяг до гуситів…

— Нікуди він мене не затягав. Я сам пристав до утраквістів. На те була моя власна воля і моє власне рішення, якому передували тривалі роздуми. І я впевнений, що вчинив правильно. Істина на нашому боці. Я вважаю…

Канонік знову підніс руку, наказуючи Рейневанові замовкнути. Його не цікавило, що вважає Рейневан. Вираз його обличчя не залишав жодних сумнівів стосовно цього.

— Як уже було сказано, я здогадуюся про причини, які привели тебе до Вроцлава, — промовив він нарешті, піднімаючи очі. — Я здогадався про них дуже легко, ці причини у всіх на вустах, ні про що інше ніхто й не говорить. Твої нові одновірці та брати по вірі, твої побратими у боротьбі за істину, твої друзі та товариші уже два місяці спустошують клодзьку землю і Шльонськ. Два місяці в рамках боротьби за віру та істину твої брати, Сирітки Краловця, вбивають, палять, грабують. Вони пустили з димом Зембиці, Стшелін, Олаву та Нємчу, дощенту пограбували генриківський монастир, сплюндрували та спустошили половину Надодрянщини. Зараз, кажуть, вони тримають в облозі Свидницю. А ти зненацька з'являєшся у Вроцлаві.

— Отче…

— Мовчи. Подивися мені в очі. Якщо ти прибув сюди як гуситський шпигун, диверсант або емісар, залиш мій дім негайно. Переховуйся деінде. Не під моїм дахом.

— Мені болять, — Рейневан витримав погляд, — твої слова, велебний отче. І думка, що я міг би бути здатний на таке неподобство. Думка, що я міг би наразити тебе на ризик і збитки…

— Ти вже наразив мене на ризик тим, що прийшов сюди. Дім може бути під наглядом.

— Я був обережний. Я вмію…

— Ти вмієш, я знаю, — досить різко перебив його канонік. — І що саме ти вмієш, я теж знаю. Чутки розходяться швидко. Дивися мені в очі. І кажи прямо: ти тут як шпигун чи ні?

— Ні.

— Отже?

— Мені потрібна допомога.

Otto Беесс підняв голову, подивився на стіну, на образ, на якому язичники за допомогою велетенських кліщів здирали шкіру зі святого Бартоломія. Потім знову вп'явся поглядом в очі Рейневана.

— Що потрібна, то потрібна, — серйозно підтвердив він. — Ще й як потрібна. Більше, ніж ти думаєш. І не тільки на цьому світі. На тому теж. Ти перебрав мірку, синку. Перебрав мірку. Ти так завзято виступав на боці своїх нових товаришів та братів по новій вірі, що прославився. А надто після грудня минулого року, після битви під Велиславом. Закінчилося так, як мало закінчитися. Тепер, якщо мені дозволено дати тобі пораду, молися, кайся і покутуй. Голову попелом посипай, і то густо. Інакше спасіння душі ти, вважай, просрав. Ти знаєш, про що я говорю?

— Знаю. Я був при тому.

— Був? У соборі?

— Був.

Канонік якийсь час мовчав, тарабанячи пальцями по столу.

— Багато буваєш, — врешті-решт сказав він. — Боюся, чи не забагато. Я на твоєму місці обмежив би це бування. Повертаючись ad rem: від дня двадцять третього січня, від неділі Septuagesimae[10], ти опинився поза Церквою. Знаю, знаю, що ти на це скажеш, гусите. Що наша Церква недобра і відступницька, а твоя праведна та істинна. І що на анафему тобі начхати. Чхай, твоя воля. Зрештою, тут не місце і не час для богословського диспуту. Ти прийшов сюди, я вже здогадався, не на те, аби шукати допомоги в питанні спасіння. Тобі напевне йдеться про речі більш світські та насущні, радше про profanum, ніж про sacrum. А тому кажи. Розповідай. Говори, що тобі дошкуляє. А позаяк я до вечірні повинен бути на Острові Тумському, розповідай стисло. Наскільки це можливо.

Рейневан зітхнув. І розповів. Стисло. Наскільки це було можливо. Канонік вислухав. Вислухавши, зітхнув. Важко.

— Ой, хлопче, хлопче, — промовив він, хитаючи головою. — Ти стаєш збіса неоригінальним. У тебе всі клопоти на один копил. Усі твої проблеми, дозволь мені назвати це по-вченому, feminini generis.

* * *

Земля здригалася від ударів копит. Табун мчав полем учвал; немов у калейдоскопі, мерехтіли на льоту лискучі боки та крупи: гніді, карі, сиві, булані, каштанові та в яблуках. Розвівалися хвости і буйні гриви, з ніздрів била пара. Дзержка де Вірсінг обіруч сперлася на луку сідла, дивилася, в її очах були радість і щастя. Можна було подумати, що то не конярка дивиться на своїх жеребців та кобилок, а мати — на своїх дітей.

— Виходить, Рейневане, — обернулася вона нарешті, - що всі твої гризоти на один копил. Кожен із твоїх клопотів, виходить, у спідниці і з косою.

Вона погнала сивка клусом, помчала за табуном. Рейневан поспішив за нею. Його кінь, зграбний гнідий жеребець, був іноходець, Рейневан ще не зовсім освоївся з нетиповим ритмом його бігу. Дзержка дозволила йому зрівнятися з нею.

— Я не можу тобі допомогти, — видихнула вона. — Усе, що я можу для тебе зробити, — це подарувати жеребця, на якому ти оце сидиш. І додати до нього моє благословення. А ще причеплений до вуздечки медальйончик зі святим Елігієм, покровителем конярів. Це добрий кінь. Сильний і витривалий. Він стане тобі в пригоді. Прийми його від мене у дар. На знак великої подяки за Еленчу. За те, що ти для неї зробив.

— Я тільки повернув борг. За те, що вона колись зробила для мене. А за коня вдячний.

— Крім коня, я можу тобі допомогти ще тільки порадою. Повертайся до Вроцлава, відвідай каноніка Отто Беесса. Чи ти вже його відвідав, га? Коли був у Вроцлаві з Еленчею?

— Канонік Отто в неласці у єпископа. Здається, якраз через мене. Він може бути ображений, може зовсім не. зрадіти моєму візиту. Який може

1 ... 4 5 6 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Lux perpetua», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Lux perpetua"