Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

В Україні побутова культура завжди цінувалася нижче, ніж на Заході, оскільки українець передусім думає про високі матерії, а на комфорт йому не вистачає енергії. Його ментальність задається генетично, тобто успадковується разом з генетичною пам’яттю. Отже, непросто знищити національну духовність, ментальність, тому що свідомість пращурів житиме в майбутніх поколіннях.

Нещодавно Голова Єврокомісії Романо Проді заявив: “Я не бачу, яким чином до Євросоюзу можуть вступити Україна і Білорусь” (“Голос України”, 6 травня 2004, № 82). Але чи потрібно нашій країні вступати до нього? Формування Євросоюзу — це, по суті, формування нового світового порядку, в якому правитиме світовий уряд. І всі розмови про те, що Україну не приймуть до Євросоюзу, є блефом адептів нового світового порядку. Українців продовжуватимуть знищувати і, врешті-решт, приєднають до Євросоюзу, навіть якщо ми цього й не бажатимемо. Нам не потрібні Євросоюз і світовий уряд. Нам треба об’єднуватися зі слов’янськими народами, рідними нам за вірою й менталітетом, і протистояти наступу іудеофарисейської цивілізації, яка прирікає себе і світ на знищення.

Проте давайте згадаємо, якою була наша країна до тих часів, коли її почали терзати спочатку іудеобільшовики, а потім іудеоліберали.

У дитинстві я частенько просив свою бабусю Іваненко Гапу Степанівну розповісти, як раніше жили люди, якою була Вкраїна, її населення, природа, традиції. І вона, незважаючи на втому, розповідала мені про наш рідний край, про Веркіївку, Бобрик, Кукшин та інші села Чернігівської області. Все це певною мірою сформувало моє бачення рідної країни, яке коротко наводжу нижче.

Природа України — небаченої краси! Барви українського пейзажу наповнюють серце жагучою пристрастю, а теплі півтони навівають ніжну тугу. Ніде у світі картина, що відкривається очам, не дає стільки таємних обіцянок!..

Здається, що за цим сонним бором, дубовим гаєм лежить країна обітована, і варто лише вийти із зачарованого кола, щоб побачити втілене божество.

Такі священні дійства в природі України відбуваються невпинно. Коли рожевий фіміам курить над срібною річкою, різнокольорові тіні повзуть від горіхової хащі, покритий дубняками пагорок одягається у фіолетову мантію, білі хмари пливуть сліпучо блакитним небом, а брунатні череди, як мазки маляра, укривають плямами зелені пагорки, на душі стає так добре, як у церкві!..

Виникає бажання писати яскраво-червоною кров’ю серця про кохану Вкраїну! Вона підкоряє і обеззброює, зачаровує своєю красою. Оксамитовий моріг присипляє серед квітів, тихоплинні річки наповнюють слух солодкозвучним дзюрчанням, соснові ліси заколисують казковим шелестінням. Срібнолисті тополі не можна проміняти на кошлаті ялинки, задимлені хатинки півночі не можна порівняти з білими мазанками під покровом вишневих садків.

Чиє серце не здригнеться при згадці про чудову українську місячну ніч, що стала улюбленою темою митців. Але чудові літні ночі з солов’їними трелями не вичерпують різнобарвності мотивів України. Більшість із них ми просто не знаємо. Ідилічний пастушок із сопілкою, що пасе корів на буйних луках, міг би багато додати до полотен академічної виставки. Південна природа — це втілена пристрасть! Зимовими вечорницями ми бачимо її прелюдію, жаркі літні дні під тінню плодоносних слив і черешень — один із багатьох її виявів. Проте поезія України не полишена туги, зворушливі елегії запозичені в природі. Немає глибшого вираження горя і страждання, ніж те, що розлито в осінній дрімоті вмираючих осокорів, на оголених сучках яких сидять мерзлякуваті чорні галки, наче покинуті жінки. Навіть молодецтво в Україні нерозривно пов’язано з тугою покинутої нареченої і позначено кров’ю яскраво-червоних маків на гостинному городі. Світлі сумні далечі проглядаються за вітровалами лісових чагарників.

Одинокі дикі груші у голому полі сумно прикрашають своїми зеленими шапками задумливу ріллю й ведуть мову про приховані жіночі сльози і трагедії домашнього побуту...

Серце України ще більш барвисте. Біленькі острівці хат живуть своїм первісним життям під тінню розлогих дерев, зберігаючи колишню простоту звичаїв, гоголівське багатство фантазії і гумору. Є достатньо підстав знайти в них глибінь почуття і думок, що звучать у творчості митців українського слова. Треба лише зрозуміти, що думають ці мальовничі пагорби, куди манять кучеряві тополі, оскільки в них — поетична таїна України, яка в постійному зв’язку з ласкавою яскравою природою наповнює душу таким натхненням, якого ніколи не буває на півночі.

Гілка смолистої тополі, що розпустилася навесні, — прообраз радісної України, в той час як кошлата червона верба нагадує північну Русь.

Містечка й села у найрізноманітніших поєднаннях з мальовничою місцевістю. Ставки й річки в зелених очеретах, чорна рілля і червоно-бурі килими квітучих полів. Здається, немов летиш над старовинними церквами і каплицями; блакитні струмки оперізують блідо-золоті діброви й дерева з прив’язаними до них кіньми чи круторогими волами.

Опинившись у дуже безлюдному місці в Україні — посеред невідомих безкрайніх полів, що розділяють лісові хащі, — й поглянувши на край неба, упевнюєшся, яка величезна сила природи там, де, крім неї, не діють жодні людські закони, де тонкі гілки дерев на тлі блакитного неба є єдиними письмовими знаками, якими ведеться літопис занедбаних колгоспних господарств, забутих на карті сіл і хутірців...

Цей ліричний відступ я навів для того, щоб акцентувати, наскільки ворожою для українців є іудеофарисейська (демонічна) цивілізація з її звіриною ідеологією іудеолібералізму. Сама природа робить українців духовно багатими. Життя і кохання для них пов’язані передусім з сім’єю, з продовженням роду, з відчуттям рідної землі, оселі, країни. Тому українці є патріотами своєї Батьківщини незалежно від того, куди закидає їх нелегка доля. Патріотизм народу настільки укорінений, що змінити його архетип неможливо.

Працьовитість українців викликає повагу в інших народів, а у народів-паразитів — бажання сісти їм на шию. Таких прикладів в українській історії аж забагато для одного народу. І не випадково ситуація, що склалася в нашій державі сьогодні, підпадає під визначення “неоколоніалізм”, новітня колонізація, в основі якої — ідеологія іудеолібералізму і влада фінансового лихварського капіталу.

“Людська природа зіпсована, і корупція