Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хатинка в морі 📚 - Українською

Читати книгу - "Хатинка в морі"

303
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хатинка в морі" автора Валерія Володимирівна Іваненко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:
вже тепер можна й відпочити.

Та яка б неприступна не була його хатка, все ж треба слідкувати, що робиться навкруги. Він вистромив погрозливо свої могутні клішні і повільно ворушив вусами. А очі рака невпинно бігали туди й сюди на всі боки.


Прощавай, безтурботне життя

По морю похмуро вешталася зубата й ненажерлива риба — пеламіда. Настрій у неї був препоганий. Ще б пак, вже, мабуть, з годину вона не зустріла ніякої здобичі. Нікого хоч трошки вартого уваги!

Море навкруги було зовсім для неї порожнє, лише ген-ген хиталася на хвилях красива, майже прозора медуза. Тільки широка синювата смужка по краєчку безбарвного купола робила її помітною серед хвиль.

«Носить отут оцю безтямну дурепу, розмальований холодець, — із злістю подумала пеламіда, — і користі з неї ніякої нема».

Раптом неподалечку від медузи пеламіда побачила якихось малесеньких рибок і жадібно кинулась на них. Та лише мить — і рибки кудись зникли.

Сердита пеламіда почала розшукувати їх навколо.

«Невже ця дрібнота збирається втекти від мене, пеламіди?» — подумала знахабніла хижачка.

А малесенькі рибки і не збиралися тікати від неї. Це були мальки ставриди, які лише на деякий час випливли із своєї схованки, щоб половити рачків.

Але от один з них помітив велику рибину, оту пеламіду, яка неслась прямісінько на них.

— Тривога! — гукнув він. — Гей, братики! Гей, сестрички! Мерщій до схованки! Тільки обережно підпливайте, щоб не торкнутись жалючих щупальців медузи.

— Та вона ж така величезна, ця риба, навіщо ми їй здалися? — легковажно заперечила довірлива сестричка.

— Ану, без розмов! Негайно ховайтесь! — суворо спинив її перший мальок.

Вмить всі мальки опинились під куполом медузи і непомітно там причаїлись.

У цей час голодна пеламіда помітила малесеньку риб’ячу постать між щупальцями медузи. Це той неспокійний мальок уважно стежив за ворогом.

— Вона ще тут! Ой, бережіться, вона знову пливе сюди, та так рішуче!



Маленька ставридка-сестричка злякано зойкнула:

— Ой! Вона зараз усіх нас поїсть. Пливіть мерщій у різні боки, може, хоч хтось врятується!

— Дурна, не здіймай паніки. Усі будьте вкупі, — наказав братик, який вартував. — У нашої медузи є така зброя, що віджене будь-якого ворога.

А пеламіда, вгледівши тих капосних, на її думку, малюків, бо вони ж обдурили її, зовсім розлютилась і не вагаючись кинулась прямісінько на медузу.

— Нічого, я їх зараз усіх переловлю, — вирішила вона. — І ще такі нахаби, насмілюються зухвало виглядати з-за медузячих щупальців!

Вона не тямила себе від люті і кинулась на медузу. Але тут сталося те, що й мало статися. Пеламіда раптом відчула, що немов тисячі голок враз вп’ялися їй у голову. Потім засліпило їй очі так, що вона очманіло зробила одне чи два кола. Адже пеламіді й на думку не спадало, що медуза може її дуже пожалити своїми щупальцями.

Одразу загубивши охоту до мальків, вона поспішила геть від цього жаху.

Але й мальки теж надзвичайно переполошились.

— Ох, нарешті попливла геть, мабуть, здорово поранилась, — сказав сміливий мальок. — А тепер, друзі, і нам уже слід лишити нашу гостинну хазяйку — медузу.

— Чому? — запитав хтось.

— А тому, — відповів перший мальок, — що ми вже не немовлята і наша господарка може стати нашим ворогом.

І вони дружним табунцем попливли в море.

Прощавай, медузо! Прощавай, безтурботне життя!

Знегоди африканських рибок

Вода висихає! Річка міліє!

Усі риби в паніці поспішали вниз за течією, натикаючись одна на одну, а маленька рибка зовсім розгубилась, бо ніколи в житті не бачила такого страху, хоча, правда, прожила вона на світі ще зовсім мало.

«Невже зникне наша річка?» — перелякано думала вона.

А діялось справді щось незвичайне.

Береги річки ще недавно були болотисті, яскраво-зелені від буйної рослинності. А зараз навкруги, скільки сягало око, простягався один лише палючий пісок. Тільки де-не-де шаруділо висохле листя та мертві стеблини.

Маленька рибка побачила, як осторонь юрби пливла велетенська довга риба. Вона була заклопотана, але рухалась зовсім без паніки.

— Ой тітонько, поспішайте! — закричала маленька рибка. — Зараз води буде ще менше. Ми всі пливемо до глибокого озера, може, хоч там вода залишиться.

Довга риба досить байдуже подивилась на незнайому і промовила:

— Дурне маля! Води в річці буде не ще менше, а вона зовсім зникне. Наздоганяй своїх, не гай

1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатинка в морі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатинка в морі"