Читати книгу - "Донька генерала"

-- Коли повернемо в ліс, то, в принципі, будемо в безпеці, тут крутяться патрулі міліції, а інколи навіть прикордонники, тож краще не баритися, -- пояснив причину поспіху Жеглін.

Кроне вмостився в кутку, намацав сховану за пазухою зброю. Він сподівався, що користуватися нею не доведеться. Щоправда, вони без проблем подолають звичайний патруль, що складається з трьох-чотирьох осіб, але такий інцидент, напевно, викличе посилену активність російських спецслужб. Стандартна тактика, яку застосовували росіяни в подібних випадках була в рівній мірі ефективною, та обтяжливою для місцевого населення, от тільки в СССР нікого не турбувало самопочуття пересічного громадянина. Навколо місця, де зник патруль, утворювали коло радіусом в сто, а у випадку, якщо минуло більше, ніж кілька годин – двісті кілометрів, оточували всю територію подвійним кордоном, ділили на сектори, а спеціально навчені підрозділи прочісували їх один за одним. Шансів вийти з такого котла практично не було.

Коли вони звернули з шосе і заїхали в ліс, Кроне зняв руку з кобури пістолета. Явно розслаблений Жеглін влігся зручніше на своєму мішку. Скидалося на те, що наразі їм щастило. На піщаній, небагато ширшій від вантажівки дорозі вони пригальмували, на якусь мить колеса “Зіса” забуксували, над головами чоловіків миготіли гілки, запахло сосною. Пізніше рушили швидше, хоча водій їхав з певною обачністю. Взявши до уваги стан лісової дороги, це було цілком зрозумілим. Сонячні промені, пробиваючись крізь зелень лісу, вкривали простий, дерев’яний причіп веселими, золотистими плямами. Інколи вони бачили білі, пухнасті хмари, що мандрували блакитним небом. Було чути тільки гул мотора і спів птахів. Майор прикрив опадаючі, щораз важчі повіки, не відомо коли провалився в сон. Розбудила його тиша і брак руху, вантажівка зупинилася на невеличкій поляні, смеркало. Кроне насторожено схопився, автоматично витягуючи зброю.

-- Вилізайте, я повертаю назад! – почув він різкий голос водія.

Йоган скинув на землю свій клунок, зіскочив, побачивши, як відкриваються двері будиночка лісника. На порозі стояла донька Дохторова. Він непевно підійшов до неї, ніжно обійняв, відчуваючи запах волосся і парфумів Ксенії. Спочатку йому здалося, що вона зовсім не змінилася, однак пізніше, коли Ксенія повернулася боком, щоб пропустити його в двері, м’яке, притемнене світло гасових ламп видобуло з вечірніх сутінків дрібні зморшки на скронях і заховану десь в глибині пивних очей смертельну втому.

-- Йоган, -- зітхнула, -- ти приїхав, нарешті…

Коли вони сіли за скромну вечерю, Кроне запитав про Жегліна. Той зник відразу після приїзду до будиночка лісника.

-- Біля дороги, що веде на поляну є сарай з дровами. Чудовий спостережний пункт. У Глєба там “Максим”. З тієї буди видно сто метрів дороги, якщо щось то він… дасть нам час, щоб втекти, -- пояснила вона.

Майор кивнув головою, полегшено видихнув. Під охороною Жегліна можна було не боятися сюрпризів. Коли Ксенія витягнула пляшку коньяку, офіцер порився у вузлику і поклав на столі невеличку шоколадку з фабрики Ведля.

-- Пам’ятаєш, як ти казала, що коньяк без шоколаду – гроші на вітер? – запитав з посмішкою.

-- Пам‘ятаю, -- сказала вона крізь сльози. – Не варто було ризикувати, якби хтось його знайшов…

-- Не було ніякого ризику, -- запевнив він. – Шоколадки Ведля – один з найпопулярніших товарів серед контрабандистів. Давай вип‘ємо, -- запропонував. – Як колись.

-- Як колись, -- прошептала Ксенія приглушеним голосом. -- Вже ніколи не буде, як колись…

Однак скуштувала коньяку, загризла шоколадкою і на коротку мить Кроне знов побачив пустотливий блиск в її очах.

-- Все інше теж буде як колись? – усміхнулася, протягуючи до нього руки.

-- Все, -- підтвердив Кроне.

Вона не пручалася, коли майор підсунув ближче дві гасові лампи, роздягнув її, звільнив від огидної, дешевої білизни. На якусь мить здавалося, що час повернувся до моменту, коли вони попрощалися, вони знайшли в своїх рухах ту юнацьку незграбність, бажання, невинність. Немов їх не ділили роки гіркого досвіду і компромісів, немов ніколи не було нікого іншого, тільки вони… Потім почали кохатися на широких, збитих з погано обструганих дощок, вимощених купою ковдр нарах. Пальці Кроне тремтіли, коли він пестив круглі, пишні груди, пригадуючи форми її тіла, немов картограф, що досліджує давно небачені землі. Однак в якомусь закутку розуму сидів холодний, слизький хробак сумніву. Прислухаючись до його порад офіцер, ковзаючи вустами по гладкій шкірі Ксенії, шукав підозрілі синяки, перевіряв дотиком кістки, вдивлявся, чи не побачить шрами від опіків. Перш ніж перестав думати, ніж залишив будь-який самоконтроль, з почуттям огиди до самого себе, він впевнився, що ніхто не катував Ксенію. Тоді нарешті відповів на німий крик її очей і все було як колись. Поки не настав світанок.

***

Корба криниці заскрипіла, об стінку брязнуло наповнене водою відро, Кроне одним рухом зняв його з гака і облив голу Ксенію, що стояла біля криниці. Жінка запищала, як дівчисько, кинулася в бік перекинутого через гілку сусіднього дерева рушника. Кроне сподівався, що Жеглін сумлінно виконує обов‘язки вартового і вдивляється у дорогу, що веде на поляну. Не дай Боже в протилежний бік… Він знов набрав води з криниці й цим разом вилив собі на голову. Не запищав, хоча мало бракувало – вода була крижаною. Перш, ніж він оговтався, Ксенія помчала в бік дому, забравши по дорозі рушник. Кроне наздогнав її біля порога. Через пів години вона почастувала його чаєм з варенням з фруктовим, трохи копченим смаком.

-- Смачно, -- похвалив майор, гріючи руки об гарячу склянку.

Вже одягнені, вони сиділи на ґанку, спостерігаючи за сходом сонця. Навколо було чути перші звуки лісу, що прокидався. Руки Ксенії ковзнули по тілу Кроне, витягнули пістолет і дешевий, сталевий