Читати книгу - "Річки Лондона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але на жаль, поки ми були в пабі, дощ надворі скінчився, тож тверезіти мені могло допомогти лише крижане повітря.
Через двадцять хвилин до мене вийшла Леслі.
— Вдягнися, — сказала вона. — Застудишся.
— А хіба холодно? — спитав я.
— Я знала, що ти засмутишся, — сказала вона.
Я вдягнувся.
— Ти вже розповіла своїм? — спитав я.
Окрім матусі, татусі та бабусі Леслі мала п'ятьох старших сестер, які всі мешкали не далі як у ста метрах від батьківської оселі в Брайтлінгсі. Я зустрічався з ними раз або два, коли вони всім своїм табором вирушали до Лондона в шопінгову експедицію. Вони були такі галасливі, що їх можна було б затримати за порушення громадського спокою; єдине, що рятувало їх від цього — поліцейський ескорт, що складався з мене та Леслі.
— Ще вдень, — відповіла вона. — Вони були задоволені. Навіть Таня, яка не розуміє, що це означає. А ти своїм уже розповів?
— Про що? — спитав я. — Про те, що я працюватиму в кабінеті?
— У роботі в кабінеті немає нічого поганого.
— Я просто хочу бути копом, — сказав я.
— Я знаю, — сказала Леслі. — Але чому?
— Тому що хочу допомагати суспільству, — сказав я. — Ловити поганців.
— Тож не заради блискучих ґудзиків? — спитала вона. — Або заради можливості замкнути наручники й сказати «Спіймався, синку»?
— Берегти спокій Королеви, — сказав я. — Нести порядок у хаос.
Вона сумно похитала головою.
— Чому ти вважаєш, що порядок існує? — спитала вона. — Адже ти виїжджав на патрулювання по суботніх вечорах. Хіба це схоже на спокій Королеви?
Я хотів був безтурботно притулитися до ліхтарного стовпа, але трохи промахнувся й мало не впав. Леслі це здалося набагато смішнішим, ніж мені. Вона сіла на сходинку книжкового магазина, щоб перевести подих.
— Гаразд, — сказав я. — А навіщо ця робота тобі?
— Мені вона добре вдається, — відповіла Леслі.
— З тебе не настільки хороший коп, — сказав я.
— Настільки, — сказала вона. — Будьмо чесні: як коп я просто класна.
— А я?
— Ти занадто легко відволікаєшся.
— Неправда.
— Вечір перед Новим Роком, Трафальгарська площа, великий натовп, кілька гопників мочаться у фонтан — пам'ятаєш це? — спитала Леслі. — Ситуація погіршується, гопники починають буянити, а чим тоді займався ти?
— Та я лише на дві секунди відійшов! — сказав я.
— Щоб подивитися, що написано в лева на сраці! — сказала Леслі. — Я боролася з двома п'яними гопниками, а ти займався історичною розвідкою.
— А хочеш узнати, що було написано в того лева на сраці? — спитав я.
— Ні, — сказала Леслі, — я не хочу знати ні про те, що в лева на сраці пишуть, ні як працює сифон, ні чому один бік вулиці Флорал-Стріт на сто років старіший за протилежний.
— Тобі це не цікаво?
— Ні, а надто тоді, коли я борюся з гопниками, ловлю крадіїв автомобілів або знаходжусь на місці нещасливого випадку з летальними наслідками, — сказала Леслі. — Ти мені подобаєшся, ти хороший чоловік, але ти наче сприймаєш світ не таким, яким його має сприймати коп… Ти ніби бачиш те, чого немає.
— Що саме?
— Не знаю, — сказала Леслі. — Я ж бо цього не бачу.
— Бачити те, чого немає, може бути для копа корисною навичкою, — сказав я.
Леслі у відповідь пирхнула.
— Я серйозно, — наполягав я. — Минулої ночі, коли тебе відволікла твоя кофеїнова залежність, я знайшов свідка, якого там не було.
— Не було? — спитала Леслі.
— Ти, мабуть, хочеш спитати, як може бути свідком той, кого там не було?
— Так, хочу.
— Це коли твій свідок — привід, — сказав я.
Леслі подивилася на мене.
— Особисто я надала би перевагу оператору відеокамери спостереження, — сказала вона.
— Що?
— Тому, хто побачив убивство на екрані відеокамери спостереження, — сказала Леслі. — Він був би свідком, якого не було на місці злочину. Але ідея про привида мені подобається.
— Я допитав привида, — сказав я.
— Маячня, — сказала Леслі.
Тож я розповів їй про Ніколаса Волпенні та про чоловіка-вбивцю, який розвернуся, змінив одяг і вдарив бідолашного…
— Як, кажеш, звали жертву? — спитав я.
— Вільям Скірміш, — сказала Леслі. — Про це в новинах казали.
— Бідолашному Вільямові Скірмішу відбили голову.
— Такого в новинах не казали, — сказала Леслі.
— Слідчі не стануть розповідати про таке кореспондентам, — сказав я. — Щоб було чим перевіряти свідків.
— І цей свідок — привид? — спитала Леслі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Річки Лондона», після закриття браузера.