Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чую вас добре, — зашелестіло в навушниках. — Ви мені черепаху знайдіть, а не кота й горобця!
Отак відповів спостерігачеві на вертольоті інспектор Методій Новак, про що, зрештою, троє на землі довідалися значно пізніше. А тим часом вони помітили, що вертоліт, хвилину нерішуче повисівши над вербою, відлетів уздовж Бубжі в напрямку міста.
— Пі-пі, тю-тю! Треба мати тут, а не отут, — засміявся Повзик і, переплутавши належну черговість, дзьобнув кота спершу в хвіст, а потім у лоба, що зробити було неважко, бо ж ці частини тіла лежали одна при одній по краю спини Овального.
— Мабуть, навпаки, — муркнув дзьобнутий, скривившись під вусом. — Голова важливіша, хоч і хвіст має значення. — Він пригладив шерсть біля навскісного, від вуха до вуха, шраму, що тривало не більше, ніж дві секунди, а потім, замахнувшись, раптом жахнув птаха лапою в те місце, звідки крила ростуть. — Хоч як ворог мурчить-нявчить, а від мене геть летить.
— Хіба таке буває, щоб ворог геть летів? — несміливо запитав Овальний, занепокоєно приглядаючись до Повзика, який від дружнього удару двічі беркицьнув через голову, впав у живопліт і зараз виплутувався з-поміж колючок аличі.
— Буває,— запевнив його Вусатий. — Декотрі…— Тут він урвав, кашлянув і провадив: — Декотрі тікають від ворога, а я радше пожену ворога туди, де козам роги правлять. А що, ні?
Останні слова були звернуті до Крилатого, який ствердно кивнув дзьобом. Потім обидва, Коот і Повзик, обнялися лівим крилом і правою лапою, набрали гордовитого вигляду і промовили влад:
— Пошили ми в дурні вертоліт, га?
— Можна мені вилізти? — запитав Овальний з-під відра.
— Вилазь, — дозволив Повзик.
— Хвилинку, — стримав його Коот. — Вам так важко чи тісно?
— Аж ніяк. Хіба що трохи незручно, — відповів Овальний. — А я хотів би відрекомендуватись, для чого мені потрібен правий плавець, і потім обійняти моїх захисників з допомогою обох передніх плавців.
— А ви можете ходити з цим відром на спині?
— Звичайно.
— Це добре.
— Але повільно.
— Це гірше.
— Зате плавати…
— Ну-ну…
— Плавати можу швидко.
— Чудово!
— А тепер можна мені відрекомендуватись і обійняти вас?
— Ще трохи потерпіть, — попросив Коот. — Спершу змінимо ем-пе, перенісши його вгору по річці, де менше людей.
— Воно вміститься у відро? — спитав Повзик.— А то незручно...
— Що?
— Ем-пе, яке треба перенести?
— Ем-пе означає місце перебування, ти, цивільний дзьобе! — засміявся Коот.
— Річкою не пропливемо, ти, хвосте демобілізований! — відповів птах. — Нас затримає міліцейський патруль і спитає, чи є в нас дозвіл на плавання, звідки це відро і що в цьому відрі.
— Спитають також, хто пливе під відром, — сумно сказав Овальний.
Усі троє надовго замовкли.
Втікач, глибоко замислившись, майже весь заховався під панцир.
Крилатий скочив на пеньок і, опустивши голову, постукав дзьобом по корі, щоб кров прилинула до мозку й активізувала думання.
Вусатий заходив туди й сюди. Лівою-правою, лівою-правою, раз-два, раз-два. Він тріпав хвостом, виявляючи щораз більше занепокоєння від виття сирен, яке долинало з боку шосе й було схоже на гудіння джмеля — певно, це верталися машини «швидкої допомоги», везучи тих, кого потовкло в погоні. Значить, невдовзі мали вдруге проїхати й мотоциклісти.
Лівою-правою, раз-два… І раптом…
С-с-с-с!.. — засичала помпа, на яку Коот мимохідь наступив лапою.
Буль-буль-буль!.. — вкрилася бульбашками вода.
Кіт зупинився, повів затуманеним поглядом по голих галузках живоплоту, на якому, занесена вітром, приліпилася кіноафіша.
Овальний і Крилатий, які повернули голови в той бік, звідки засичало й забулькало, побачили, що бурий хвіст з рідкісним голубуватим відтінком завмер, а потім повільно піднявся вгору і ще повільніше вигнувся в красиву лінію, поетично названу математиками синусоїдою. Коот повернув до них войовничо-переможне обличчя і, погладивши лапами вуса, почав командувати:
— Дві гілки дзьобом… ламай!
— До відра… в’яжи!
— Капелюх… на мене!
З-за обрію, неначе плавучі морські маяки, виринули машини «швидкої допомоги». Капітан Коот безстрашно дивився просто в їхнє сапфірове миготіння.
— На плакат… сідай! — наказав він Повзикові, прикріпивши кіноафішу до двох паличок.
Гуркотіння мотоциклів, немов ураган, що наближається, лунало дедалі виразніше, з вихлопних труб вистрілювали блискавки, пронизуючи клуби диму з відпрацьованого пального.
— Ready to dive! — крикнув капітан, вимовляючи цю команду з чудовим шотландським акцентом: «Реді ту
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.