Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том II 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том II" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 114
Перейти на сторінку:
пролунала знайома мелодія вальсу, і Юра вже вільно, легко та спритно перекидається в повітрі, робить стойки на плечах і головах партнерів, перелітає з рук у руки. Він — найменший в акробатичній групі, і тому всі інші партнери граються ним, мов м'ячиком.

Номер виконано блискуче. Одна акробатична вправа блискавично змінюється іншою. Глядачі не встигають отямитися від зливи спортивних комбінацій.

Юра добре знає, чим все це закінчиться. Клоун піднесе йому і рожеву квітку і скаже, що це передали оті малята, які, мов горобці, почіплялися на гальорці. Юра виконає низку гімнастичних вправ ще й з тією квіткою, і тільки тоді вся група здійснить заключний, найскладніший, акордний свій номер. Розмова з клоуном та Юрин індивідуальний номер потрібні є тільки для того, щоб повеселити глядачів, а й щоб дати коротенький перепочинок акробатам перед останнім, найскладнішим трюком. Адже нелегко протягом десяти хвилин витримувати такий шалений темп роботи!.. Юра жде клоуна. Але дивно: час минає, а він чомусь не г з'являється з-за лаштунків.

Якийсь незрозумілий і тривожний рух побіг по рядах.

Увага глядачів відвернута на щось інше…

В одному місці зали ще лунають ріденькі невпевнені оплески, а вже в іншому — люди нахиляються одне до одного, про щось перешіптуються. Обличчя у багатьох занепокоєні й розгублені. Оркестранти перестали грати, диригент чомусь заспокоює їх обома руками, забувши про свою паличку. Що сталося?..

Але ось відхиляються половинки оксамитової завіси з золотистими китицями і з-за лаштунків виходить… ні, не ведучий і не клоун, а незнайомий чоловік у звичайному сільському одязі. У нього — засмагле на сонці і вітрах обличчя, довгі українські вуса.

Він піднімає руку, встановлює тишу і говорить: — Товариші!.. Тільки що радіо повідомило, що почалась війна. Німецькі фашисти, зламавши договір про ненапад, сю ніч перейшли наш кордон і почали наступ. Бомбили вже кілька наших міст… Тихіше, тихіше, товариші!… Без паніки!.. Вистава припиняється. Розходьтеся по домівках. Всім військовозобов'язаним негайно прибути до контори колгоспу!..

Він ще щось говорив, вигукував, але почути його було вже неможливо. Загрюкали, затріщали лавки, зчинився неймовірний галас, у якому нічого не можна було розібрати. Люди тиснулися до дверей, бігли на арену, тикались у всі щілини, шукаючи, де можна було б найшвидше вискочити із цирку.

Юра теж намагався протиснутись за лаштунки, але даремно. Ті ж самі люди, які тільки що аплодували йому і дивились на нього захопленими очима, тепер не звертали на нього ніякої уваги, штовхали його і кудись несли, підперши плечима та боками.

— Тату!.. Татку!.. — закричав Юра, злякавшись.

Але якимось дивом у цьому безладному натовпі поруч з Юрою опинилась мама.

— Юрасику! — закричала вона не своїм голосом, обхопила його обома руками і притиснула до себе…


6

На вигоні, біля контори колгоспу — море людей. Чиясь воля, чиясь невидима рука сортує їх, як зерно: молодь — сюди, а літніх людей і дітей — сюди. У військовому одязі поки що тільки одиниці. А то все — у цивільному. Вони лаштуються в нерівні ряди і нечітко кудись крокують. Кажуть — до райвійськкомату.

Сергій Любченко зупинив голову колгоспу лише на якусь хвилину:

— А куди ж нам? Серед нас теж є військовозобов'язані. Голова колгоспу вже не балакає, а хрипить надірваним від крику голосом:

— Про вас нічого не знаю. Добирайтесь до станції своїми машинами. А там, може, вам дадуть вагони. Хоч я не певен у цьому…

Владислав Янчук бігає від однієї групки артистів до іншої, нарікає на Юриного татка:

— А що, привіз? Закинув у глухе село?.. А тепер крутиться, не знає, що робити… Тікати, тікати треба швидше!..

Обличчя у нього біле, на щоках і на лобі — рясний піт. Ні Юра, ні Петя ще ніколи не бачили його таким розгубленим. Хвилюються всі. Розгубленість в очах у кожного, але щоб отак раптом скиснути!..

Юра, знайшовши вільну хвилинку, шепнув Петі:

— Твій Кріт тремтить, як у пропасниці.

— Я втечу від нього, — каже Петя. — До матері втечу. Тепер цирк виступати не буде.

Петя справді радіє: нарешті він позбудеться Кротової опіки. Ні, він більше ніколи не повернеться до цирку. Житиме з матір'ю, вивчиться на машиніста електровоза. Це, звісно, як війна закінчиться.

— Ти не думай, — говорить він Юрі. — Наші швидко розіб'ють фашистів!

Юра й сам твердо вірить, що швидко. Так завжди говорили і в школі, і дома.

Сергій Любченко наказав розбирати шапіто, пакуватись і добиратись до станції, щоб потім доїхати до Києва, до стаціонару. Якщо ж вагонів одержати не пощастить, то треба добиратись до місця своїм ходом.

Працювали всі — дорослі й малі. Хапливо, гарячково, так-сяк скидали в машини спортивне знаряддя, реквізит.

Вирушили після обіду. Янчукові коні вперше з дня їхнього народження виконували роль робочих коней: вони тягли вози з речами, які чомусь тепер не вміщалися в автомашинах. Тільки Юпітера запрягти не змогли, і він ішов за возами на короткій вуздечці.

Але коли виїхали за село, то переконались, що швидко рухатись неможливо. Назустріч вузькою курною дорогою ішли і йшли одягнуті в нову форму нескінченні колони солдат. Обабіч дороги дозрівали високі й густі жита та пшениці. По них теж брели піхотинці і вершники.

Кілька разів циркову групу зупиняли:

— Хто такі?..

— Чиї автомашини і коні?..

1 ... 4 5 6 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том II"