Читати книгу - "Операція «Ліра»"

Таким чином я став учителем найдивовижнішого учня. Насамперед прочитав йому дві лекції з курсу «Основні музичні поняття». Машина тихо гула, підморгувала зеленим оком. Це було незвичайне почуття і, скажу вам, не вельми приємне. Після лекції ми з Ігорем підготували кілька контрольних питань із пройденого матеріалу. Коли поставили їх машині, в ній кілька секунд чулося металеве клацання, потім засвітився кінескоп, на якому попливли бездоганні відповіді з усіма можливими варіантами. Наприкінці червоним світлом спалахнула фраза: «Надто повільно».

Назавтра я прийшов підготовлений набагато краще. Ще дома записав п’ятигодинну лекцію про інтервали і мелодії на магнітофонну плівку. За допомогою апаратури Ампекс я програв її Оскарові за тридцять хвилин. Наслідок перевершив усі сподівання. Машина чудово засвоїла матеріал. Я мало не зомлів, коли на кінескопі знову з’явилися ті два слова «Надто повільно».

Сказав про це Ігореві. Він замислився, попросив, щоб я подзвонив йому ввечері, і вигнав геть. Дзвонив йому кілька разів, але його телефон був вимкнений. Лише пополуночі він подзвонив сам.

— Коли прийдеш вранці, — сказав, принеси з собою всю спеціальну літературу про музику, яку маєш вдома. Розумієш, основні праці, жодних популяризаційних відварів!

— Ти з глузду з’їхав, — пробуркотів я спросоння, — для цього треба вантажну машину. Чого ти хочеш?

— Не я — Оскар. Він сказав мені, що вважає недоцільним засвоювати знання… гм… за посередництвом, коротше кажучи, мовляв, навіщо ходити до підмайстра, коли можна до майстра.

Я чортихнувся і жбурнув трубку. Ігор подзвонив знову і запитав, кого стосується мій комплімент: його чи Оскара. Після дальшого обміну думками, коли Ігор сповістив мене, що сконструював пристрій, який дозволяє читати дуже швидко, і хотів би його випробувати, я пообіцяв дещо принести.

Оскільки на черзі була лекція про гармонію, я запропонував Оскарові підручник Йозефа Ферстера. Машина «прочитала» його за п’ять хвилин (згідно з твердженням Ігоря, він блискавично перефотографував кожну сторінку в комірки своєї пам’яті). Потім кінескоп почав сипати прикладами: зразково спрацьованими каденціями, гармонізаціями заданих басів у тисячах варіантів, короткими послідовностями акордів, гармонізованими мелодіями… Далі йшла книга Шина. Накинувся на неї, вивчив за неймовірно короткий строк і знову невтомно розпрацьовував одну вправу за іншою. Було надзвичайно цікаво, що машина при цьому вчилася прямо у нас на очах. Під час перших гармонізацій — за Ферстером — Оскар ще не міг уникнути паралельних квінт і октав, а також здвоював основний тон. Проте — в цих випадках спалахувало попереджувальне червоне світло — помилкове рішення одразу зникало й замінювалось правильним.

Далі пішло ще швидше. В середу — контрапункт, у четвер — форми, у п’ятницю — інструментовка. Тим часом Ігор удосконалив свій ЛЕКТУРОЛ, універсальним читаючий пристрій, що уможливило переклад літератури з іноземних мов. Таким чином, Оскар прочитав усю наявну музичну літературу — чеську, німецьку, англійську, французьку й російську.

В суботу я мав читати лекцію членам іхтіологічного товариства в Тршебоні про Якуба Яна Рибу. Ми домовилися з Ігорем, що одразу після повернення, тобто в неділю, я дам Оскарові завдання на першу самостійну творчу працю. Запропонуємо йому написати сонатину для фортепіано.

Так і зробили. Тільки-но заклали в машину нотний папір і повідомили про завдання, зелене око радісно спалахнуло, всередині зашелестіло… І настала тиша. Ми з Ігорем переглянулися.

— Тут щось негаразд, — сказав я.

У відповідь почулося сердите клацання і на кінескопі з’явився напис подвійним цицеро:

«НЕ ЗАВАЖАТИ. КОМПОНУЮ»

Раніше ніж ми опам’ятались, Оскар дав короткий дзвінок і викинув стос паперу. На красиво оформлених сторінках було надруковано, як ми підрахували, 128 сонатин. Сто двадцять дев’ятій бракував уривок фіналу: у Оскара скінчився папір.

Я сів за фортепіано. Коли закінчив грати, ми з Ігорем якийсь час розпачливо дивилися один на одного. Це справді була музика, але страшенно суха, важка для сприймання, механічно сконструйована, байдужа, одним словом-брак. Ігор кинувся до машини.

— Стривай, — затримав я його. — Оскар тут не винен. Йому чогось бракує, ми забули про щось. Але про що?.. З боку ремісницького тут все в порядку… але в іншому… Ха! Та це ж ясніше ясного: в ізоляції від життя нічого іншого й не могло бути створено… Оскар дістав однобічну вузьку спеціалізацію… Треба збільшити його кругозір… виховати в ньому вміння сприймати сильні емоції… зробити їх можливими для нього або принаймні чимось їх замінити.

І ми почали розширювати Оскарів кругозір: кожного вечора ми читали йому газети, розмовляли про те, що приніс новий день; обговорювали політичні проблеми; вмикали радіо, телевізор; демонстрували фільми та діапозитиви і завжди на ніч вкладали в машину п’ятдесят-шістдесят книжок, журналів та іншої друкованої літератури з різноманітних галузей людської діяльності.

Це була праця, скажу я вам. Але ми не жалкували, бо дуже швидко одержали наслідки. Прийшли ми з першотравневої демонстрації збуджені, захриплі, втомлені і одразу ж переказали свої враження Оскарові. Той дуже уважно прослухав (хоча, як ми встановили потім, він, пройдисвіт, бачив передачу по прямому телевізійному каналу і все вже знав), оптимістично дзенькнув і почав відтворювати енергійні марші, масовки й Першотравневі пісні. Незабаром після цього майорові Терешкову (онукові найпершої космонавтки у світі) пощастило дістатися до Сатурна і привезти взірці речовини з його кільця. Оскар напружено слідкував за славною космічною подорожжю радянського героя й склав на честь цієї події сімнадцять кантат на тему «Здобуття Всесвіту», безліч пісень про астронавтів і, на наш сором, також кілька сотень варіацій на стару, колись модну, пісеньку «Валентино, Валентино», яку йому крадькома підсунув Ігор.

І все ж нічого путнього не виходило. Коли одного вечора Оскар програвав якусь із своїх нових прелюдій (до речі, мало не забув: оскільки записувати ноти було для нього надто довгою справою, Оскар сам сконструював акустичну апаратуру, яка дозволяла йому одразу ж виконувати свої твори), я збагнув: Оскар творить чисто індивідуалістично, йому бракує зіставлення своїх поглядів з поглядами інших, активної дискусії,