Читати книгу - "Селенiтка, Василь Павлович Бережний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Вона житиме?! Скажiть: житиме?
Лiкарi знизували плечима. Шансiв мало, ну, просто вони мiзернi, майже нуль. Але...
I ось спрацювало оте саме "але". Усмiшка на обличчi старого лiкаря батькiвська, любляча, пiдбадьорлива - та ще доброта в його вицвiлих очах додали Яринi сили.
- Менi добре, - спромоглася вимовити. - А що це за ефекти? - Ярина обвела поглядом шумливi крони дерев.
- Ефекти? - Обличчя старого лiкаря знову засвiтилося усмiшкою. - Нi, все це так i є. I дерева, й небо... Увечерi побачиш i свiй Мiсяць. Тут нiяких декорацiй немає, дiвчино. Бо хiба ж є кращий лiкар, нiж сама природа?
Отак почалося знайомство з ласкавим i грiзним свiтом Землi.
Яринi розповiли, як її, майже безнадiйну, доставили сюди, як почали лiкувати за спецiальною методикою i що лiкарняним лiжком для неї є озерце мiж деревами, а в ньому - цiлюща вода... I повiтря, насичене фiтонцидами, напоєне ароматом трав, i голубiнь неба - все тут допомагає заспокоїти бiль, впоратись з тими руйнацiями, якi заподiяло перевантаження.
З кожним днем Яринi кращало, та й лiкарi обнадiювали: скоро наша русалочка вийде на берег!
- Вiдбувається адаптацiя* органiзму, дiвчино, - говорив старий лiкар. А потiм одягнемо костюм з корсетом, уже замовлено...
______________ * Пристосування до нових умов.
- I я зможу ходити?
- Авжеж. Спершу, мабуть, на милицях. А потiм, коли хребет змiцнiє... Резерви молодого органiзму величезнi.
Яринi кортiло дiзнатися, чи вiн так i думає, чи всi цi заспокiйливi розмови - лише психотерапiя. Зосередилась, але нiяких iнших думок не сприйняла. Виходить, слова iдентичнi думкам, це ж добре! Очi їй повнилися блиском, життям. А як зрадiла, коли нарештi було дозволено вiдвiдини Геннадiю!
- Та ти й справдi живеш, як русалка! - Хлопець став пiд березою, щоб Ярина могла його бачити. - Можна, i я до тебе?
- Русалки ж топлять - не боїшся? - кволо усмiхнулась Ярина.
- Ба не боюся, - весело вiдповiв Геннадiй. - Ти ж мене любиш!
Дiвчина зашарiлася, повела очима навколо: чи нiхто не чує?
- Не лякайся, тут нiкого нема, - продовжував зухвалець. - Вони ж знають, що ми закоханi, от i...
Отак, жартуючи, Геннадiй освiдчувався в коханнi, а дiвчину обсипало жаром, їй здавалось, що вiн просто кепкує, бо навiщо йому отака руїна? Але як не зосереджувалась, прихованих думок не вловила.
- Ти в цьому плавучому мiшку, Яринко, немов оранжевий кокон...
- А... а можна хоч трохи помовчати?
- Для тебе я згодний на все! Мовчу. Послухай тишу, вона теж...
- Ну, я ж прошу, Гено...
Хлопець затулив собi рота долонею i стояв, кидаючи на Ярину смiхотливi погляди. Вона не вiдводила очей, дивилась пильно, аж брови їй збiглися над перенiссям, та марно - "радiостанцiя" мовчала.
- Ти чимось невдоволена? - Геннадiй опустив руку. - Що тобi сказала тиша?
- Пiдiйди ближче, посидь коло мене.
Юнак умостився над самiсiнькою водою бiля її узголiв'я. Лице його спохмурнiло.
Минала хвилина за хвилиною, а тиша так нiчого й не сказала Яринi. Дiвчинi стало ясно: вона втратила такий дарунок природнi Аж лячно - тепер вона зовсiм беззахисна, немiчна... 1 Геннадiй її не любить... Авжеж, не любить... Чемнiсть та ще, може, жаль... Жаль до iнвалiдки...
- Ну, що, вже можна говорити? - обiзвався Геннадiй.
- Не треба.
- Що з тобою, люба? Губенята надулися, очi сполоханi. Чому б то?
Грайливо-насмiшкуватий тон ще бiльше роз'ятрив серце дiвчини. Змусила себе мовчати. Заплющила очi й так лежала, мов мумiя.
Геннадiй устав, постояв ще трохи. Намагався "розворушити" Ярину, але вона не обзивалася. Юнак знизав плечима та й пiшов, мiркуючи про таємницi дiвочого характеру. Ну, чого б ото? Чим вiн її образив?
На терасi клiнiчного корпусу бiля столика з апаратурою сидiла медсестра - лiтня жiнка з посрiбленим волоссям. Вона привiтно поглянула на Геннадiя i спитала:
- Ну, як там наша Яриночка?
- Чогось не в гуморi.
- Глядiть, - жартiвливо посварилася медсестра. - На екранах сплески чи не сердечнi дiла?
- Сердечнi? При чому тут цей насос?
- Який насос? - здивувалась медсестра.
Геннадiй скривив обличчя усмiшкою:
- Серце, хiба ви не знаєте? Це ж просто насос, його функцiя перекачувати кров, та й тiльки.
- Та й тiльки? - здивувалась жiнка. - Е, нi...
- Це ж наукове визначення.
- Визначення... Функцiя... Дуже мудрi ви стали. - Медсестра замовкла, тривожно поглядаючи на зеленкуватi миготливi екранчики. Обличчя їй враз пополотнiло: - Ой лишенько! Що сталось?!
Прожогом кинулась iз тераси, чимдуж побiгла до Ярининого озера. Геннадiй - за нею.
Втонула! Яскраво-оранжевий спальний мiшок просвiчував з глибини, нiби там палало багаття.
Медсестра, як була в халатi, так i стрибнула в воду.
V
Майже тиждень Геннадiєвi не дозволяли побачення з Яриною, мотивуючи вiдмову її тяжким станом.
- Та їй тiльки полегшає! - запобiгливо усмiхався юнак, щасливий з того, що життя селенiтки врятоване.
- Бач, ви легковажите словами... - втомлено вимовив старий лiкар. - А слово - як вогонь, може зiгрiти й обпалити.
Геннадiй перестав усмiхатися, заговорив iншим тоном:
- Чи я не знаю психiчної сили слова? От ви порiвняли з вогнем. Гарно, хоча й не оригiнально. Та я й не розмовлятиму - хочу змалювати її. Нащо ж я прихопив мольберта?
Старий лiкар спочатку нехотя, а потiм з цiкавiстю слухав просторiкування юнака, спостерiгав, як вiн час вiд часу поглядає у вiкно туди, де в затiнку поблискує озерце. Що вiн думає, цей хлопець? Чи хоч розумiє, що Ярина, ця селетiнка - новий рiзновид homo sapiens i на Землi жити не зможе? Такi зовсiм рiзнi... Чи саме в Цьому i причина?
- Звичайно, ви можете розмовляти з нею про що завгодно, - нарештi обiзвався старий лiкар, - та тiльки не травмуйте...
- Серця?
- Я хотiв сказати - нервової системи. Це дiвчина незвичайна... Спроба самогубства свiдчить про слабкiсть нервової органiзацiї. А обставини тяжкi... На Землi для неї оптимальних умов немає i не може бути, повертатися на Мiсяць боїться i не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селенiтка, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.