Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921" автора Олександр Іванович Удовіченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 63
Перейти на сторінку:
українські установи, не пощастило. Що там творилося, невідомо. Розвідка виявила, що центром й оперативною базою комуністів був київський “Арсенал”. Його великі, старі й міцні мури були головною фортецею комуністів.

Для того щоб просунутися в центр Києва, необхідно було здобути фортецю комуністів — “Арсенал”, який стояв на дорозі до центру. Отож, на ранок штаб Гайдамацького Коша, якому підлягали всі дійові українські частини, ставить бойове завдання: прорватися в центр Києва, очистити його від комуністичних банд, відновити нормальну діяльність державних установ. Для цього — в першу чергу захопити “Арсенал”.

Ранком ця колона українського війська рушила по Нікольській вулиці (2) в напрямку до “Арсеналу”. Але одразу ж передові стежі колони було обстріляно рушничним вогнем із будинків. Наші частини зовсім не були обізнані з тактикою вуличного бою, тому мусили під час самого бою здобувати кривавими жертвами цей досвід і виробляти тактику вуличного бою. Коли авангардні сотні з запалом кинулися на допомогу своїм стежам, то із усіх вікон та з дахів на них посипалися кулі з ворожих рушниць та кулеметів. До того комуністи кидали з вікон ще й ручні гранати. Від струсу повітря на голови бійцям летіли скло, рами, тинька, що здіймала куряву. Коли ж з боку “Арсеналу” вздовж Нікольської вулиці (2) почали стріляти гармати на “картеч”, то звуковий ефект бою робив куди більше враження, ніж ефект звичайного бою в полі. Особливість вуличного бою, така характерна для громадянської війни, полягає в тому, що ворог стріляє з кожної щілини, сам ховаючись за мури будівель. Вій добре бере на “мушку”, але його не видно.

Авангардні сотні, напоровшись на міцний вогонь скритого ворога, стріляючи по будинках, мусили ховатися попід мурами. Це був перший крок до вироблення тактики вуличного бою. З наказу штабу Гайдамацького Коша подальше просування піхотних частин відбувалося таким чином: піхота йшла вперед попід мурами будинків у колоні по одному, стріляючи в кожне вікно, в кожне підозріле місце з другого боку вулиці. Спереду йшли розвідники, що вказували на будинки, з яких стріляли. За передовими частинами йшли окремі відділи з ручними гранатами, які мали назву “чистильників”, їхнім завданням було вриватись у будинки і ліквідовувати гнізда комуністичних стрільців.

Уже з перших кроків, як тільки цю тактику було застосовано, наші передові частини швидко почали посуватися вперед. Гарматний вогонь “на картеч”, яким користувалися червоні, крім звукового і зовнішнього ефекту, не міг зробити великої шкоди для наших козаків. Останні щільно притискалися до мурів, ховаючись за кожним укриттям, тому особливих втрат людей не було.

Але як тільки українські козаки почали наближатися до площі біля “Арсеналу”, будівлі якого були ліворуч, а праворуч — старої будови, міцні касарні понтонного батальйону (3), то ворожий кулеметний вогонь набрав таких розмірів, що дальше просування наших частин було неможливим, бо у вузький проріз Нікольської вулиці було скеровано жерла щонайменше 15 кулеметів.

Треба було вогнем гармат ліквідувати ці смертоносні вогнища. Не було часу вибирати відповідні позиції для батарей, крім того, була небезпека, що обслугу гармат можуть перестріляти, бо в запіллі наших частин знову розгорілася стрілянина. На розі Нікольської (2) і Суворовської (4) вулиць було встановлено гаубичну гармату, яка й відкрила вогонь по “Арсеналу” та по касарнях понтонного батальйону. Другий і третій постріли гаубиці влучили у касарні понтонного батальйону. Звідти стрілянина припинилася. З технічних причин гаубиця не змогла обстріляти “Арсенал”. Наші частини швидко зайняли площу перед “Арсеналом”, а частина з них увірвалась у касарні понтонного батальйону. Там було обеззброєно до 2000 російських солдатів, їм було наказано негайно покинути Київ.

Між тим з “Арсеналу” ворог і далі інтенсивно обстрілював з кулеметів наші частини. Стріляло до 9 кулеметів. Час від часу з арсенальської брами вздовж Московської вулиці (5) в напрямку площі стріляли ворожі гармати, але без великої шкоди для наших частин. Штаб Гайдамацького Коша вирішив штурмувати “Арсенал”, закидати ручними гранатами його вікна та через них увірватись усередину. Перший штурм скінчився невдачею. Понісши втрати, козаки відступили під укриття сусідніх будинків. Відновилася стрілянина, причому з нашого боку під обстріл було взято вікна “Арсеналу”. Гарматники, не маючи змоги стріляти по “Арсеналу” із своєї позиції, рішилися на відважний крок, який можливий тільки в умовах громадянської війни під час бою в місті. Вони руками викотили гармату на площу і відкрили прямий вогонь по будинку “Арсеналу”, але за кілька хвилин більшість обслуги її було забито чи поранено. До того ж це не дало корисних наслідків, бо гранати лише черкали грубі мури “Арсеналу”. Наступила темрява. Бій затихав. Виставивши охорону, змучена піхота відійшла до Лаври на спочинок. Взяти “Арсенал” у той день не пощастило.

Ліва колона у складі Юнацької Школи і полку імені Гетьмана Богдана Хмельницького, зайнявши будинок Юнацької Школи на Печорську, цілий день вела бій в районі Школи, але з огляду на міцний вогонь з боку комуністів просунутися вперед не змогла.

Ніч пройшла в стрілянині.

На другий день було вирішено продовжувати атаку “Арсеналу” після обстрілу його гарматним вогнем. Позицію для батарей обрали на київському іподромі (6).

За два дні бою українські частини зазнали порівняно невеликих втрат, а саме: у нас було забито до 60 старшин і козаків, таку ж кількість було поранено. Коли наша піхота зайняла старі позиції, несподівано у вікнах “Арсеналу” замаячили білі прапори. Арсенальні вирішили капітулювати. Здалося їх до 1500 люду. Головачі їхні встигли вночі втекти. Арсенальців арештовано і відправлено до в'язниці “Косий капонір” при київській фортеці.

У дворі “Арсеналу” було знайдено до 10 розстріляних вільних козаків. Бойова організація “вільних козаків” складалася переважно з української молоді, учнів, студентів, робітників, що добровільно пішли на підтримку війська.

Розстріли, що їх масово почали застосовувати московські комуністи, справили гнітюче враження на козаків і страшенно їх обурили. Ці факти показали, що комуністи, розпочавши війну, не мають жодних сантиментів: полонених розстрілювали, поранених добивали. Для московських комуністів не було жодних законів гуманності, прийнятих людством, відкидали вони й принципи загальноприйнятої людської моралі.

“Смерть буржуям!” — ось гасло, з яким ішло в Україну московське червоне військо. Буржуями вони вважали й українського робітника, і селянина, й інтелігента, що брали зброю в обороні свого святого права — створити власну Українську Державу, незалежну від Москви.

Після

1 ... 4 5 6 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"