Читати книгу - "Найманець"

Відразу після підриву основної оборонної сили захисників справи пішли жвавіше – Крун накидав в зону розташування захисників ще пару гостинців, тому усі щити у них відключилися майже одночасно. Цим скористалися абордажники, які під прикриттям екранів своїх дроїдів швидко скоротили дистанцію і стали рвати членів ворожого екіпажа цього рейдера, що залишилися без захисту. Очевидно, це була головна лінія оборони супротивника, оскільки далі по маршруту їм майже не чинили опору – тільки одного разу на технолога спробував встрибнути зовсім дрібний павук – звідки той вистрибнув, залишилося загадкою. В той момент наш герой не користувався своїм вторинним зором: постійно знаходитися в такому поєднаному стані він довго не міг – починалися неприємні відчуття, і зір розпливався, втрачаючи чіткість.

Так от, цей дрібний нахаба наполегливо намагався дотягнутися до його шолома, навіть коли фахівець притиснув його черевиком до підлоги – дроїд був зовсім мініатюрний, не більше дюжини сантиметрів у своїй найширшій частині. Погонич дав вказівку одному зі своїх «Кланчів» підчепити агресивну малявку за маніпулятор і став його розглядати – рухи і смикання цього замірка розсмішили його. Та і не тільки його – на маніпуляції з таким крихітним агресором звернула увагу уся команда абордажників.

– Дроїд-діагност «Мікро-Фе4к» – так пізнала його нейромережа.

– Погана справа у ворога, якщо ось навіть такі дрібні пішли в хід – констатував землянин під регіт його команди, яка продовжувала стежити за безуспішними потугами цього дива дотягнутися до кривдника.

– Якось вони швидко закінчилися – задумливо помітив Крун, рахуючи трупи ворогів, що валяються навкруги. Тут не більше п'ятдесяти, десь мають бути ще залишки команди, та і сам керівний склад, швидше за все, цілий доки і неушкоджений.

– Пора відвідати місцеве керівництво – хтось повинен мені відшкодувати втрату такої кількості майна – сказав технолог і наказав дроїду кинути дрібного партизана об найближчу стінку.

Ніжний організм діагноста не переніс такого варварського способу пересування і незабаром затих на підлозі, заздалегідь пару разів посмикавши своїми маніпуляторами. До рубки управління добралися швидко і без неприємних місцевих несподіванок – схоже, що фантазія і домашні заготівки у захисників закінчилися – так думав наш герой, але жорстоко помилився. На останньому переході до рубки їх чекав останній блокпост: два десятки коритців, одягнених в якісь блискучі костюми, і озброєних короткими тонкими мечами. Від побаченого апофеозу уся команда завмерла в нерішучості і здивуванні: місцеві мешканці реально зірвали усім шаблон. Дивлячись на ці блискучі костюми, технолог чомусь згадав Землю і фільми про середньовіччя, яких надивився колись досить.

– Це…це ж обладунки,…на зразок якихось рицарських, чи що,… а мечі – це взагалі жерсть. Вони що, збираються нас цими копирсалками до смерті залоскотати? – першим опам'ятався від цієї сюрреалістичної картини Макс, здивовано поглядаючи на Круна.

– Сам в шоці, перший раз таке бачу – в розгубленості пробурмотів той – ти подивися краще геть на тих двох, вони взагалі якісь ударені на голову.

Чоловік перевів погляд на парочку місцевих пасажирів, які різко виділялися на тлі інших двадцяти «лицарів»: це були два організми звичайної білої раси, один вище за іншого. Руки і обличчя у них були покриті страхітливими смугами темної фарби – усе це було виконано на них хаотично, без певної системи і порядку. Характер цього бойового, мабуть, розфарбовування був в чомусь аналогічний зовнішньому забарвленню його бойових дроїдів – тільки тут переважали чорні і зелені мазки.

– Цікавий підхід – резюмував свої перші враження фахівець – авангардний макіяж, іпать.

Обидва організми носили однакові головні убори, прикрашені по центру червоною п'ятипроменевий фіговиною, смутно знайомою йому з далекого минулого. Сам убір теж щось навівав із спогадів: масивний волохатий предмет, що частково закриває одне вухо організму, в той час, як друга частина цієї загадкової штуки була засунута вгору, де закінчувалася коротким шнурком. На самих розумних з одягу були тільки дивного вигляду брюки із смужками, знизу заправлені у високі черевики без шнурків і інших кріплень, а згори ця частина гардеробу була непропорційно розширена і вільно бовталася навколо тіла цих незнайомців.

– Мені це нагадує чоботи – подумав Макс, роздивляючись одяг цих двох невизнаних лідерів пікету. Брюки теж щось нагадують, але згадати не виходило поки що.

Між тим, очі самі продовжували оглядати несподіваних супротивників – нижня частина гардеробу цих двох непорозумінь підтримувалася на їх тілах спеціальними вузькими смужками гнучкої тканини, або чогось іншого, кріпившись за одяг невеликими металевими затискачами, і йдучи через плечі кудись за спину.

– Іпать, я згадав!!! Галіфе і підтяжки – хлопнув себе по шолому рукавицею землянин, забувши, що він в скафі. Цього не може бути,… тому що цього не може бути! А ще на них шапки-вушанки…пісець підкрався непомітно, мля.

– Що ти сказав, Макс? – відреагував капітан – я не зрозумів сказаного.

– Не звертай уваги, Крун, деякі аналогії з минулого життя.

Але найбільше його уразила верхня частина гардеробу двох неформалів: торс їм прикривали смугасті майки без рукавів. У того, що був вище, ця частина одягу була в червону і білу смужку упереміш і написом на усі груди «Мені усе пофіг»!. У його партнера це була така ж майка, тільки жовта з білим і написом «Мені теж налийте»!

– Гей, організми, ви хто? Що за спектакль? – вирішив поцікавитися про всяк випадок наш герой.

Тут два неформатних жодного разу типу, знову рвонули усім шаблон. Той, що був нижче зробив крок вперед, і з криком «Хто на Васю»? розірвав на грудях свою полосатку. Більш високий його напарник не став байдуже за цим спостерігати і провів свою партію з розривом смугастого предмета гардеробу.

– А я взагалі дурний, хто на нас з Васею?

Потім ці двоє придуркуватих артистів ще деякий час сперечалися на незрозумілій усім мові, не звертаючи уваги на усіх присутніх навкруги. Приблизно у такому стилі:

– Ступид вата ідіото організмо!

– Ноу, итс ю ступид вата ідіото організмо!

– Фак ю, ідіото!

– Фак ю ту, вата! – і далі в такому ж стилі.

Ця словесна коротка перестрілка ввела в ступор не лише команду з «Фарді» – бійці у блискучих обладунках позаду цих двох теж вирячували очі на своїх партнерів