Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

— Ич, які прудкі! — Кльоцко був вражений словами Чижеєва, але за звичкою заперечував із грубуватою зверхністю: — А може, я інакше накажу?

— Наказуйте, але те не по совісті буде…

— Припинити розмови! Бачите, у них дизель щось барахлить. Повітря, мабуть, мало, хід зменшили. Швидше спихайте баркас…

Квапливо спускаючи баркас із залитої палуби в море, Восьмьоркін з Чижеєвим, не змовляючись, ніби ненароком, зіпхнули в нього мічмана. Потім Чижеєв стрибнув у баркас і, немов боячись упасти за борт, учепився за Кльоцка і повис на ньому. А Восьмьоркін тим часом з усієї сили відіпхнув суденце і обрубав буксирний кінець. Він знав, що Чижеєв провозиться з мотором стільки часу, скільки йому потрібно для завершення вибуху.

Лишившись на підводному човні, Восьмьоркін передусім роззувся, потім оглянув відкинуту кришку люка, принайтовлену до палуби антенним тросом.

Тепер не можна було гаяти й секунди. Восьмьоркін полив залишками бензину заготовлене ганчір'я і скіпки, потім запалив багаття.

Роздмухане вітром полум'я швидко перекинулося на рубку. Спалахнув бензин.

З баркаса було видно, як Восьмьоркін підняв руки до обличчя. На ньому задимів одяг.

Кльоцко, який до цього лише азартно вигукував: «Що робить… Ну що робить, чортяка!» і обіцяв після повернення послати Восьмьоркіна на гауптвахту, раптом несамовито загорлав:

— Стрибай! У воду пірнай, кажу!

Восьмьоркін прямо з містка стрибнув у багряні хвилі.

Величезне вируюче багаття віддалялося від баркаса, — освітлюючи море на десятки кабельтових. Здалеку було добре видно Восьмьоркіна серед хвиль.

— Включити мотор! — наказав Кльоцко.

Мотор, з яким Чижеєв ніяк не міг справитися, враз застугонів. Баркас, розвиваючи повний хід, через якихось дві-три хвилини наздогнав Восьмьоркіна.

В цей час із підводного човна спочатку донісся якийсь тріск, а тоді повітря струсонули три могутні вибухи. Вгору полетіли уламки заліза.

Кльоцко зірвав з голови мічманку і переможно вигукнув:

— З перемогою, товариші!

У морі стало темно.

Восьмьоркін видряпався на баркас. Він буркнув:

— Оце б сто грам похідних та в кубрик на суху постіль.

— Скоріше роздягайтесь та сушіться біля мотора, — сказав Кльоцко.

Голос боцмана був на диво лагідним, у ньому навіть вчувалася ніжність.

Восьмьоркін весь палав. У вухах його дзвеніло, обпечене обличчя щеміло. Звикнувши до темряви, він намацав анкерок[11] з прісною водою, жадібно напився, обмив палаючі шоки, поволі почав стягати з себе мокрий одяг і розвішувати його для сушіння на тремтливий кожух мотора.

Баркас мчав по пінявих хвилях, легенький вітрець дув назустріч.

«Чи правильно я держу курс? — витверезівши від недавніх радощів, непокоївся мічман Кльоцко. — Закрутилися ми з клятим човном, тепер не збагнеш, де південь, де схід. І визначити ні за чим — ні зірки, ні вогника берегового. Отак і в Туреччині ненароком опинимось. А втім, нікуди ми не попадемо; пального на годину, найбільше на дві вистачить…»

— Виключити мотор! — наказав Кльоцко. — І передати сюди анкерок. З цієї хвилини пити лише з мого дозволу.

— Все ясно! — виключаючи мотор, зітхнув Чижеєв. — Потопивши човен, ми самі переходимо на становище тих, що зазнали аварії. З нагоди такої блискучої перспективи, товаришу мічман, хотілось би знати: чи є на Чорному морі безлюдні острови? Коли нас принесе до них? І з якого часу можна буде вас називати Робінзоном Крузо?

— Вам усе жарти, — похмуро відповів Кльоцко, — а становище серйозне: до світанку доведеться дрейфувати у відкритому морі. Щоб марно не нудитися, всі лягайте спати. Першу вахту відстою я. На «собаку»[12] розбуджу Чижеєва.

Нічого не поробиш. Восьмьоркін мовчки натягнув на себе зігрітий на моторі одяг і ліг поруч із Костем Чупчуренком.

Чупчуренко марив уві сні, збиваючи ногами брезент, і час від часу стогнав.

— Ти не придави його, Стьопо, — сказав Чижеєв, примощуючись біля мотора. — І так його діло кепське: де на безлюдному острові госпіталь знайдемо? Кажуть, що наш мічман по-морському лікувати мастак. Медузу, котра більша, на живіт покладе, черепашку розітре, травицею морською придавить, вилається по-чаклунському — і все…

— Перестань базікати! — різко обірвав Кльоцко надміру балакучого моториста. — Вранці побачимо, що з ним, а зараз — дроб… відбій!

І він свиснув у боцманську дудку, знайдену в кишені мокрого кітеля.

Цілу ніч вітер дув у високий борт накрененого баркаса, гнав його все далі й далі в море.

Мічман не спав. Боячись, що сильні пориви вітру можуть перекинути хистке суденце, він весь час повертав стерно, намагаючись тримати баркас носом проти хвилі.

Матроси безтурботно спали. Навіть Кость Чупчуренко перестав стогнати. «Чи не вмер?» подумав Кльоцко.

Стараючись нікого не зачепити, він обережно підібрався до пораненого, рукою помацав його гарячий лоб і, заспокоївшись, знову сів за стерно.

«Чим я їх завтра нагодую? — думав він. — Якщо не до берега, то хоча б до банки якоїсь неглибокої прибило. На мілині можна і рачків наловити, і рибою поживитися. Вогонь у нас буде. А втім, на таких харчах довго не протримаєшся. Треба парус робити. Удень подивимося, з чого його зшити. Шкода, що все сухе дерево перевели. Що замість щогли поставлю? Хоч би світало швидше!..»

Але до світанку ждати було довго. Мічман змерз на вітрі, від утоми його клонило на сон.

— Видно, «собака» настає, — вголос промовив він. — Пора зміну будити.

Він розштовхав, підняв на