Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прийшов. Вона напроти нього
Зійшла, взяла князя за руку й мовить:
«Кленись мені, що пошануєш дім
Пророка із Бубасту
І пошануєш паню з Онктуї,
Що ось стоїть перед тобою.
В такому разі радою душею
Введу тебе з собою в сю домівку».
Вчинив князь Сатні, що вона просила.
І з нею враз піднявсь на сходи дому.
І на горішній вийшовши поверх
З красунею, оглянув гарну залу:
Вона була прикрашена цятками
З туркусів, з лазурового каміння.
Стояло там чимало пишних ліжок,
Покритих віссоном, і золоті
Чарки були завішені над ними.
В одну з тих чаш
Живенько слуги налили вина
І подали царевичеві Сатні.
А Табубу промовила до нього:
«Будь ласкав, покріпися тут!»
Та він, увесь зворушений, відмовив:
«Я не того прийшов тебе просити».
Вона вдала, немов не розуміє,
І наказала над огнем поставить
Посудину. Живенько принесли
Добірні страви й пахощі всілякі,
Приправлені для царського бенкету,
І все поклали перед Сатні;
Він забавлявся з Табубу, та все ще
Дівочого її не бачив тіла.
Вкінці сказав царевич до дівчини:
«Скінчім!.. Ходім у внутрішні покої!
Горить моя любов».
Вона ж відмовила спокійно:
«Сей дім - він твоїм домом буде,
Та я є непорочна,
Я не якась продажная дівчина.
Коли ж направду так бажаєш ти
Зо мною пить солодощі кохання,
Спиши мені заприсяжний листок
І дай мені писемно даровизну
Всіх твоїх скарбів і всього добра».
Він, оголомшений її красою, мовив:
«Нехай прийде тут писар і напише
Листи, яких бажаєш!»
Не забарився писар появиться,
І Сатні підписав для Табубу
Лист присяжний, писемну даровизну
Всіх скарбів своїх і всього добра;
Що мав, усе те записав на неї.
III
Отак пройшла година, аж нараз
Донесено царевичеві Сатні:
«Прийшли сюди твої дрібнії діти
І кличуть тата».
«Нехай ввійдуть сюди»,- промовив Сатні.
Почувши сеє, вийшла Табубу,
І надягла одежу прозірчасту
Із віссона, і знов ввійшла в покій,
Ясніючи, немов за млою місяць.
І крізь тонесеньку тканину міг
Усю її тепер побачить Сатні.
Його любов страшенно розгорілась,
Про все, про все забув він від бажання
І скрикнув:
«Табубу! Досить! Скінчім!
Ходім сповнити разом те, що знаєш!»
«Ні,- відрекла вона.- Сей дім -
Він буде твоїм домом.
Та я є непорочна,
Я не якась продажная дівчина.
Коли бажаєш ти сповнить зо мною
Своє бажання, то вели сим дітям,
Нехай підпишуться на нашім листі,
Що не жадатимуть з твого добра
Нічого від моїх дітей».
І се вволив їй Сатні.
Він привести велів своїх дітей,
Велів їм підписать на даровизні
Все те, чого хотіла Табубу.
Тоді сказав до неї:
«Ну, годі! Хай вже раз те все скінчиться!
Ходім у спальню, щоб сповнив я те,
За чим прийшов сюди».
IV
Вона ж відмовила: «Сей дім -
Він буде твоїм домом.
Та я - нескверна,
Я не є дівка низького гнізда.
Щоб я сповнила те, чого бажаєш,
Вели вперед побить своїх дітей,
Щоб не відбили від моїх дітей
Твоє насліддя!»
І Сатні, очарований любов’ю,
Й на се пристав!
«Нехай сповниться й се! - промовив він.-
Щоб наситилася ненависть серця твого!»
Тоді вона веліла повбивати
Дітей царевича перед очима батька
І тіла їх веліла крізь вікно
Повикидать котам і псам на страву.
І поки звірі жерли тіло їх,
Царевич напивався з Табубу.
І знову він промовив до дівчини:
«Та годі вже!
Ходім сповнить моє бажання…
Таж все, чого хотіла ти від мене,
Все я сповнив тобі».
Вона відмовила: «Йди в сей покій!»
Подався Сатні до покою й ліг
На ліжку з слонової кості і гебану,
А жар любви горів ще дужче в нім.
Ось надійшла і Табубу й лягла
Обік його на краю ліжка.
І Сатні руки простяга в знетямі,
Обняв чудове те дівоче тіло,
Притис до себе і сповнив нарешті
Своє гарячеє бажання.
Основу сеї поеми взяв я з хорватської вірші, що її найшов Фран Курелац і видав у своїй збірці хорватських пісень (Fran Kurelac, Jačke ili narodne pĕsme prostoga i neprostoga puka hrvatskoga, Zagreb, 1871, ст. 138-147). Курелац догадується, що опублікований ним хорватський текст, найдений ним у двох відписах із XVII в., є переклад із якоїсь старонімецької поеми, зложеної, мабуть, у Відні. Ані про сей німецький оригінал, ані про того, хто і коли переклав сю поему на хорватську мову (інтересно, що переклав коломийковим розміром, хоч і неримованими куплетами!), Курелац не міг дошукатися ніяких ближчих звісток. Він тільки догадується, що поемка, в хорватському затитулована «Aleksander», в німецькому мала титул «Die schöne Juliane» (Jačke, стор. LIII). Я також не дошукувався дальших джерел сеї поеми і подаю її так, як написав під враженням хорватського тексту восени 1897 р. Завважу, що Чайченкова «Дума про княгиню-кобзаря», що має дуже подібну тему, в часі писання сеї поеми була мені незвісна.
Ой у вирій журавлі летіли,
Понад Відень ключем простяглися.
Закликали журавля одного:
«Годі, годі на гнізді сидіти,
Ходи з нами у вирій летіти!»
То не в вирій журавлі летіли,
То збиралось славнеє лицарство,
То збиралось у похід далекий
На турецьку землю ген за море.
То король німецький молоденький
Закликає лицарів хрещених,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.
