Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

Командор

(наложивши на неї убір)

Як бачите, досяг.

Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей,- одні зійшли з горішньої галереї, а другі увійшли з надвірної брами. Межи тими, що надійшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому доміно, обличчя їй щільно закрите маскою.

Голоси в юрбі гостей

(що зійшли з галереї)

Де наш господар?

Де господині?

Дон Пабло

Ось ми, любі гості.

Донна Мерседес

(до новоприбулих)

Таке рясне блискуче гроно го́стей

краси́ть наш дім.

Підстаркувата гостя

(з новоприбулих до другої, давнішої, нишком)

Либонь, вже зрахувала

і скільки нас, і скільки ми коштуєм!..

Гостя друга

(так само до попередньої)

О, вже ж, Мерсе́дес на рахунки бистра,

лиш на гостинність повільніша трохи…

Гостя-панночка

(до Анни, вітаючись)

Аніто, як же ти препишно вбрана!

(Тихше).

А тільки в білому ти забліда.

Анна

О, се нічого, се тепера мода.

(Ще тихше).

Як хочеш, я білил тобі позичу,

бо в тебе навіть і чоло червоне.

Панночка

Не треба, дякую.

(Одвертається, відступивши, і поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).

Молода пані

(нишком до другої, показуючи очима на Анну)

Який убір!

Друга молода пані

(іронічно)

Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!..

Старий гість

(до дона Пабло)

А що, дон Пабло? Вже тепер нарешті

покличе вас король до свого двору,-

такого зятя тесть…

Дон Пабло

Його величність

не по зятях, а по заслузі цінить.

Старий гість

На жаль, оцінки часом довго ждати.

Дон Пабло

Чи довго, ви сами зазнали ліпше.

(Повертається до іншого).

Ви, графе? Як я радий! Честь яка!

Господар, господині, командор і гості йдуть у дім долішнім входом. Маска «Чорне доміно» лишається в дворику, незамітно відступивши в тінь від кущів. Незабаром Анна з молодшими дамами з’являється на горішньому рундуці. Слуги розносять лимонаду та інші холодощі.

Дон Жуан

(замаскований, у маврітанському костюмі, з гітарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука і по короткій прелюдії співає)

У моїй країні рідній

єсть одна гора з кришталю,

на горі тій, на шпилечку,

сяє замок з діамантів.

Лихо моє, Анно!

І росте посеред замку

квітка, в пуп’янку закрита,

на пелюсточках у неї

не роса, а тверді перли.

Лихо моє, Анно!

І на гору кришталеву

ні стежок нема, ні сходів,

в діамантовому замку

ані брами, ані вікон.

Лихо моє, Анно!

Та комусь не треба стежки,

ані сходів, ані брами,

з неба він злетить до квітки,

бо кохання має крила.

Щастя моє, Анно!

Під час співу «Чорне доміно» трохи виступає з кущів і прислухається, під кінець ховається.

Командор

(виходить на горішній рундук під кінець співу)

Які се тута співи, донно Анно?

Анна

Які? Не знаю, певне, маврітанські.

Командор

Я не про те питаю.

Анна

А про що ж?

(Не ждучи відповіді, бере у слуги шклянку лимонади і спускається до Дон Жуана).

Анна

(до Дон Жуана, подаючи лимонаду)

Бажаєте прохолодитись, може?

Дон Жуан

Спасибі, не вживаю холодощів.

Анна кидає шклянку в кущі.

Командор

(надходить слідом за Анною)

Вам до сподоби пісня, донно Анно?

Анна

А вам?

Командор

Мені зовсім не до сподоби.

Дон Жуан

Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.

Я думав, що зарученим то саме

і слід почути пісню про кохання.

Командор

В тій вашій пісні приспів недоречний.

Дон Жуан

На жаль, його не міг я проминути,-

так вимагає маврітанський стиль.

Анна

Ви до костюма добирали пісню?

З брами увіходить гурт молодіжі, паничів; побачивши Анну, молодіж оточує її.

Голоси з гурту

О, донно Анно! Донно Анно, просим,

з’явіть нам ласку! Се ж останній вечір

дівочої незв’язаної волі!

Анна

Мої панове, в чім бажання ваше?

Один лицар

Ми просимо, щоб ви сами вказали,

Хто має вам служить в которім танці.

Анна

Щоб я сама просила?..

Другий лицар

Не просити,

наказувати маєте! Ми будем

рабами вашими в сей вечір!

Анна

Добре,

що хоч не довше, бо вже я не знаю,

що б вам на те сказали ваші дами.

Чи, може, вас від їх рятують маски?

Третій лицар

(скидаючи маску)

Всі зорі бліднуть перед сонцем!

Анна

Дійсно,

сей комплімент не потребує маски,

бо він доволі вже поважний віком.

Лицар знов надіває маску і відступає в гурт.

Анна

(до молодежі)

Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.

Всі стають в ряд, і Дон Жуан між ними.

Командор

(тихо до Анни)

Чи се такий в Севільї звичай?

Анна

Так.

Командор

Чи й я повинен стати?

Анна

Ні.

(Командор відходить).

Панове, ви вже готові?

(До Дон Жуана).

Як же ви, поклонче

змінливої планети, 5 стали