Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."

Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки.

Іван Андрійович (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?

Шльома. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тільки плюнеш - далебі, так!

Іван Андрійович. Що ж вони, каторжні, кажуть?

Шльома. Та кажуть,- пан з нас із жили тягне, а йому ще хочеться олію видушити! Гвульт! Не підемо, та й уже! У нас, спасибі богові та цареві, свої наділи єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись ті роки, що розпирали боки!

Іван Андрійович. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

Шльома. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.

Іван Андрійович. А що думаєш? Нехай пасуть, про́кляті, по своїй пшениці!

Шльома. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!

Іван Андрійович. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

Шльома. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба - хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно продати, взяти гіт 25 гроші! Хе-хе-хе!

Іван Андрійович. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.

Шльома. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

Іван Андрійович. Який? Оцей кудлатий Павло?

Шльома. Він. Часом бачу - на вулиці шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен 26 постройка.

Іван Андрійович. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люди були як люди, а тут, дивись,- сколотились!

Шльома. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалізо, а його вчать!

Іван Андрійович. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?

Шльома. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре... цц-цц-цц! Далібуг!

Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.

Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.

Анна Петрівна. Така тоска, нудота... нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...

Павло. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпацируєте.

Анна Петрівна. Чисте повітря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєєва «Подводный камень»? 27

Павло. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!

Проходять далі.

Іван Андрійович (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!

Шльома. Слухаю, пане! (Пішов).

Жозефіна виходить з другого боку, смутна.

Іван Андрійович (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!

Жозефіна. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.

Іван Андрійович. Чого ви такі смутні? Ходіть, побалакаємо!

Жозефіна. Qu’est-ce-que c’est! 28 баляка́?

Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле... парле...

Жозефіна. Оuі? Баляке́?

Іван Андрійович. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.

Жозефіна. Мне не мощна́… очень трудно, bien difficile... 29

Іван Андрійович. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...

Жозефіна. Нет трошка́… моя трошка́ не може́.

Іван Андрійович. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!

Сідають на дереві.

Які в вас славні ручки!

Входить Харлампій і крадеться тихо.

Жозефіна (не дає руки). М-eur, vous me faites des compliments? 30

Іван Андрійович. І очки славні... чим ви їх закаляли?

Жозефіна. Соmment? 31

Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).

Харлампій кашляє.

Жозефіна (встає). Я так не хотіль! Lissez moi tranquille! 32

Ті ж і Харлампій.

Іван Андрійович (з досадою). Чого тобі треба?

Жозефіна хутко пішла.

Харлампій. Та там, вельможний пане, люди прийшли.

Іван Андрійович. А чого їм?

Харлампій. Загнали на спашу гусей, чи що.

Іван Андрійович. Ага! Побалакаємо, побалакаємо,