Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Подарунок на іменини, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Подарунок на іменини, Коцюбинський"

165
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подарунок на іменини" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
i з кри­ком об­няв їй ко­лi­на.

- Не тре­ба!..


Од нес­по­дi­ван­ки й кри­ку, що впав, як стрiл, по­мiж ни­ми, лю­ди здриг­ну­лись в три­во­зi i мет­ну­ли очи­ма уго­ру, на ви­со­кi стi­ни яру­ги, на­че звiд­ти йшла на них не­без­пе­ка.


А До­ря все тiс­нi­ше ту­ливсь до ко­лiн, хо­ва­ючи стри­же­ну го­ло­ву в чор­нiй спiд­ни­цi, i вид­ко бу­ло, як здри­га­ли­ся пле­чi у нього вiд ди­тя­чо­го пла­чу.


- Не тре­ба!.. Не руш­те!..


Жiнка сто­яла хви­лин­ку - ви­со­ка, але якась од­ра­зу зiв'яла й не­щас­на. По­то­му наг­ну­лась i пок­ла­ла про­зо­ру ру­ку на ди­тя­чу го­лов­ку.


I так усе зас­тиг­ло в нi­мо­му че­кан­нi: жiн­ка, ди­ти­на, мос­ка­лi i на­чальство.


Першим опам'ятавсь по­лiц­мей­стер.


- Чия ди­ти­на? Заб­рать!..


Вiн не пiз­нав го­ло­су сво­го, але од то­го гру­бо­го кри­ку всi по­чу­ли се­бе вiльнi­ше, i кож­ний на­ма­гавсь по­ка­за­ти, що вiн не зля­кав­ся…


Карпо Пет­ро­вич ки­нувсь спов­ня­ти на­каз, од­нак по­чув, що не мо­же. Ко­лi­на зги­на­лись у нього i мерз­ли. Вiн се­бе пе­ре­мiг i по­бiг пiд­тюп­цем до ди­ти­ни, а шаш­ка йо­му за­ва­жа­ла, би­ла та плу­та­ла но­ги, чу­жi i без то­го.


Однак До­рю одiр­ва­ти бу­ло не­лег­ко. Вiн од­би­вав­ся всiм тi­лом i на­че в нес­тя­мi все пов­то­ряв з пла­чем, ще глиб­ше хо­ва­ючи го­ло­ву в теп­лi ко­лi­на:


- Не дам!.. Не хо­чу!..


Нарештi жiн­ка хит­ну­лась, од­дi­ле­на од ди­ти­ни. Кар­по Пе­т­ро­вич по­во­лiк си­на. По до­ро­зi пiд­няв До­рин кар­туз, об­тер ста­ран­но, хоч нес­вi­до­мо, ру­ка­вом гли­ну i по­нiс так в лi­вiй ру­цi.


- Татку, не тре­ба… тат­ку, не поз­во­ляй… - упи­равсь До­ря, але чу­ючи, що не вбла­гає батька, пiд­няв ку­лак вго­ру й кри­чав на­зад се­бе:


- Якиме! Не смiй! Я те­бе, стер­во…


- Цить! - ши­пiв батько й тяг йо­го да­лi.


Аж на го­рi вда­ло­ся До­рi вир­ва­тись iз рук. Вiн гля­нув в до­ли­ну й по­ба­чив: в по­вiт­рi, ося­яна сон­цем, гой­да­ла­ся дов­га чор­на фi­гу­ра. Пок­ру­ти­лась в один бiк - i ста­ла… По­то­му у дру­гий - i знов спи­ни­лась.


Тодi До­ря за­мовк, по­ди­вив­ся гост­ро на батька i хрип­ло ки­нув йо­му в ли­це:


- Хулiган. Осе­ле­дець.


Бiльше не встиг, бо по­ле­тiв у тра­ву, зби­тий ку­ла­ком з нiг.



***



Вони вер­та­лись до­до­му не та­кi вже па­рад­нi. Ла­ке­ро­ва­нi чо­бо­ти батька пок­ри­вав пил, ру­кав мун­ди­ра був в гли­нi. На но­венькiй гiм­на­зич­нiй ши­не­лi про­ти ко­лi­на зе­ле­нi­ла трав'яна пля­ма, а один гуд­зик жа­лiб­но ви­сiв на чор­нiй ни­т­­цi. Бi­ла ко­ня­ка, ще бi­лi­ша те­пер, на сон­цi, трю­ха­ла сум­но на трьох но­гах. Кар­по Пет­ро­вич не ди­вив­ся на неї. Си­дiв, од­вер­нув­шись од До­рi, i ту­по ду­мав. Вiн ба­жав До­рi доб­ра, а за­мiсть то­го дiс­тав нев­дяч­нiсть. Си­но­ва лай­ка го­рi­ла у ньо­му, на­че вiн на жи­во­му ви­пiк її. "Ху­лi­ган… осе­ле­дець…" I хто? Кiст­ка од йо­го кос­тi i кров од кро­вi.


Карпо Пет­ро­вич на­ма­гав­ся ду­мать про iн­ше. Хо­тiв се­бе за­пев­ни­ти, що у нього бу­ли важ­нi­шi спра­ви, над яки­ми тре­ба по­ду­мать. Те­пер гу­бер­на­тор на­пев­не ви­же­не з служ­би, а ди­рек­тор вик­лю­чить До­рю. З хо­лод­ком в сер­цi вiн чiп­ляв­ся за тi неп­риємнi дум­ки, уяв­ляв гу­бер­на­торський гнiв, свої бла­ган­ня, гуг­ня­вий ди­рек­то­рiв го­лос: "Нам про­тес­тан­тiв не тре­ба…" - i чув од­но­час­но, як щось йо­му за­ва­жає, не­мов ка­мiн­чик, що по­пав в чо­бiт. Отут, пiд бо­ком, си­дi­ла йо­го влас­на ди­ти­на, замк­нув­ши во­рож­не­чу у сер­цi, з якимсь пра­вом на батька, на йо­го вчин­ки, i су­ди­ла, на­че чу­же, а їй тре­ба бу­ло да­ва­ти од­по­вiдь. Фу-ти, ну-ти!.. Се йо­го дра­ту­ва­ло. Не мiг же вiн, батько i по­лi­цей­ський чи­нов­ник, яко­го бо­ялись на­вiть до­рос­лi, ско­ря­тись та ка­ятись пе­ред якимсь шмар­ка­чем. I вiн зно­ву упер­то чiп­ляв­ся за вся­кi дрiб­ни­цi, за роз­мо­ви з на­чальством, за не­ми­ну­чi сльози Су­сан­ни i на­вiть за ска­лi­че­ну но­гу ко­ня­ки - "Не пiд­ку­вав, стер­во…", - аби лиш за­си­пать i заг­лу­ши­ти те пе­ку­че i не­по­кiр­не, що му­ли­ло все­ре­ди­нi, на­че гост­рий ка­мiн­чик…


А До­ря, опус­тив­шись та впiр­нув­ши в тяж­ку ши­не­лю, ти­хо схли­пу­вав внут­рiш­нiм пла­чем. Пе­ред йо­го очи­ма все ще гой­да­лась чор­на фi­гу­ра. Раз в один бiк, раз в дру­гий… "Че­кай, - ду­мав вiн гiр­ко про батька, - бу­деш ти зна­ти, як я то­бi по­вi­шусь… За­бе­русь на го­ри­ще, здiй­му свiй по­яс, i нiх­то не по­ба­чить…" Йо­му ста­ло жал­ко се­бе. А мо­же б, кра­ще за­би­ти Яки­ма? Прий­де Яким до них на кух­ню i, як зви­чай­но, зас­не на ла­вi. То­дi До­ря вiзьме ти­хенько но­жа, на­то­чить… або нi, кра­ще со­ки­ру - i од­ру­бає Яки­мо­вi го­ло­ву по са­мi пле­чi.


Маленька пташ­ка упер­то лi­та­ла над го­ло­вою в До­рi. То пi­дiй­ма­лась, то опус­ка­ла­ся з пис­ком i з дрiб­ним трi­по­тiн­ням ко­рот­ких крил. Вiн за­цi­ка­вив­ся нею i дов­го сте­жив за її ле­том. Але рап­том зга­дав свої iме­ни­ни i лег­ку ру­ку, що так нiж­но гла­ди­ла йо­го по го­лов­цi, - i зно­ву ти­хо зап­ла­кав.


"Будеш ти зна­ти… ах, бу­деш ти зна­ти, як я то­бi по­вi­шусь…"


Крiзь теп­лi сльози, важ­кi i ве­ли­кi, в яких все розп­ли­ва­лось, не­ви­раз­но мелька­ли вер­би i те­лег­раф­нi стов­пи. Во­ни од­ри­ва­ли­ся од зем­лi, пi­дiй­ма­ли­ся вго­ру i ти­хо гой­да­лись… Раз в один бiк, раз в дру­гий…



Сiчень 1912, Капрі.


1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подарунок на іменини, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подарунок на іменини, Коцюбинський"