Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Король у Жовтому 📚 - Українською

Читати книгу - "Король у Жовтому"

301
0
24.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Король у Жовтому" автора Роберт У. Чемберс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 66
Перейти на сторінку:
і я ледь спромігся відповісти:

— Нова мітла по-новому мете…

— Амбіції Цезаря та Наполеона — то лише бліді подоби тієї ідеї, що не заспокоїться, поки не заволодіє думками людей і не контролюватиме навіть їхні ще ненароджені помисли.

— Ви говорите про Короля у Жовтому… — тремтячим голосом простогнав я.

— Цьому королю служили імператори.

— Я теж волів би служити йому, — сказав я у відповідь.

Містер Вайлд потирав свої штучні вуха скаліченою рукою.

— Що ж, можливо, Констанція його не кохає, — промовив він.

Я хотів було заперечити, аж раптом хвиля військової музики з вулиці ввірвалась до оселі й поглинула мій голос. Двадцятий драгунський полк, що раніше стояв у гарнізоні на горі святого Вінсента, повертався після тренувальних маневрів з округу Ветчестер до своїх нових казарм на півдні площі Вашингтона. Це був полк, де служив мій кузен. То були браві хлопці у блідо-блакитних кітелях, що прилягали до тіла, і сніжно-білих штанях з подвійними жовтими лампасами. У цих одностроях вони скидалися на відлиті з металу статуї. Кожний другий вояк був озброєний списом, на вістрі якого маяли жовті та білі прапорці. Повз наші вікна пройшли музиканти, граючи бравий військовий марш. За ними слідував полковник зі своїм супроводом, їхні коні повільно ступали по бруківці й синхронно хитали головами в ритм ходи, списи вершників яскраво виблискували на сонці. Свіжі, сповнені сил і здоров’я, наче трава навесні, солдати впевнено тримались у сідлі, повертаючись зі славетного походу селами Вестчестера. Дзвін їхніх шабель, що вдарялися об стремена, брязкіт шпор і карабінів заворожував мій слух, немов витончена музика. Я впізнав Луїса серед його товаришів. Мій кузен виглядав найставнішим офіцером з усіх, що я бачив. Містер Вайлд, який присунув крісло до вікна, також розгледів його, але промовчав. Я помітив, як Луїс обернувся і втупився очима просто у крамницю Гоберка, повз яку проїжджав його полк. Можу заприсягтися, що його щоки вкрилися рум’янцем. Думаю, Констанція теж стежила за парадом з вікна. Коли останній вояка зник з поля зору, а останній відзвук маршу затих на Південній П’ятій авеню, містер Вайлд важко спустився зі свого крісла і відтягнув скриню від дверей.

— Так, — промовив він, — гадаю, настав час поговорити вам зі своїм братом Луїсом.

Він прочинив двері, і я, узявши капелюха та ціпок, вийшов у коридор. Я почав спускатись темними, майже зовсім не освітленими сходами. Ступаючи ледь не навпомацки, я несподівано наступив на щось м’яке, що одразу утробно загарчало, і вже наступної секунди я зазнав жорстокого удару від кішки. На щастя, я встиг зачепитися ціпком за перила і не втратив рівноваги. Звір з диким нявчанням кинувся назад до кімнати містера Вайлда.

Проходячи повз двері Гоберка, я знову побачив його за роботою над обладунком. Утім, я не зупинився і, перетнувши вулицю Блекер, пройшов до Бустера, оминув територію нової камери смерті та парком Вашингтона попрямував до Бенедіку[11], тобто — додому.

Провівши певний час у затишку за читанням газет («Геральд» і «Метеор[12]»), я підійшов до сейфа у спальні та ввів необхідну часову комбінацію. Три хвилини сорок п’ять секунд очікування перед відкриттям сейфа щоразу перетворюються для мене на справжнісінький екстаз. З моменту введення коду і до тихого клацання міцних сталевих дверцят я весь перетворююся на благословенне чекання. Здається, наче на цей час увесь світ довкола стає раєм.

Я знаю, що чекає на мене наприкінці цих хвилин. Я знаю, що ховає всередині надійний сейф, що він зберігає для мене, тільки для мене. Навіть невимовна насолода чекання не спроможна зрівнятися з моментом, коли сталеві дверцята нарешті відчиняються і я трепетно витягую звідти корону із щирого золота, інкрустовану сяючими діамантами. Я проводжу цей ритуал щодня, але насолода очікування та, врешті-решт, доторку до корони з кожним разом лише посилюється. Ця корона призначена Королю над королями, Імператору над імператорами. Король у Жовтому може знехтувати нею, але її з гордістю носитиме слуга Його Величності.

Я тримав корону в руках, допоки сигнал тривоги у сейфі не розірвав своїм дзвоном тишу. Тоді я обережно й урочисто поклав той скарб на місце і зачинив металеві дверцята. Зайшовши до свого кабінету, я сперся на підвіконня. Вікна виходили на площу Вашингтона. Полуденне сонце відбивалося на склі, легкий вітерець коливав віття паркових в’язів і кленів, на яких уже розпускалися бруньки і зеленіло перше тендітне листя. Зграя голубів кружляла навколо високої башти церкви Джадсона[13], то здіймаючись над пурпуровим дахом, то пірнаючи вниз аж до водограю, що стояв навпроти мармурової арки. Садівники висаджували квіти навколо нього, запах свіжоскопаної землі, солодкий і пряний водночас, лоскотав ніздрі. Вгодований білий кінь ліниво тягнув за собою газонокосарку, ступаючи по свіжій траві; струмені води з цистерни розпилялись над асфальтованими дорогами. Біля статуї Пітера Стаувесанта[14], яка 1897 року замінила страхіття, що мало бути монументом Ґарібальді[15], на весняному сонечку бавилися діти. Зневажливо, з нескінченною відразою до круглолицих загарбників, парком прогулювалися нянечки з вишуканими дитячими колясками. Їхню відразу спричиняла присутність півдюжини драгунів, які ліниво розвалилися на лавках. У тіні дерев меморіальна арка Вашинґтона ледь помітно виблискувала на сонці сріблястим світлом, а за нею, на південному кінці площі, сховалися сірі кам’яні казарми, сповнені життя, та артилерійські стайні з білого граніту.

Я глянув на камеру смерті на площі навпроти. Кілька витріщак усе ще стовбичили біля залізних воріт, але по той бік огорожі було безлюдно. Вода, виблискуючи на яскравому сонці, струменіла з водограїв, і горобці вже знайшли собі нову купіль, на поверхні якої плавали маленькі брудні пір’їнки. Кілька білих павичів походжали газоном, а голуб сидів на руці однієї з мойр настільки нерухомо, що сам здавався продовженням скульптури.

Я вже хотів було відвернутися від цієї пасторальної картини, коли якась метушня, що зчинилася серед ґаволовів біля воріт, привернула мою увагу. Якийсь юнак прочинив ворота і нервово попростував гравійною доріжкою до бронзових дверей камери смерті. Він ненадовго затримався біля мойр, і щойно хлопець підвів голову до трьох загадкових ликів, як голуб злетів зі свого мармурового сідала, описав коло просто над ними і полетів на схід. Юнак затулив обличчя долонею, а потім з якимсь дивним і незрозумілим жестом вибіг мармуровими сходами нагору, і бронзові двері зачинилися за ним. Через півгодини роззявляки попленталися хто куди, а переляканий голуб повернувся на своє сідало на руці мойри.

Натягнувши капелюха, я вийшов прогулятися перед обідом. Коли переходив центральну вулицю, зі мною порівнявся гурт офіцерів. Один із них погукав мене

1 ... 4 5 6 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король у Жовтому"