Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

за непокаяння й образу для людей грішних. І давав раду корисну, щоб передатися халдеям, і говорив: "Так говорить Господь: "Той, хто сидить у граді цьому, помре від меча, і голоду, і мору. Той, хто вийде до халдеїв, живим буде". Говорили князі до царя: "Хай помре чоловік той, бо розслаблює руки воїнів і руки всіх людей, котрі в граді, кажучи їм таке, не шукає-бо той чоловік для людей миру, але зла". І сказав до них цар: "Ось він в руках ваших є, робіть з ним, що хочете". Взяли тому Єремію і вкинули до колодязя глибокого і темного, спустили його мотузками, щоб там помер. У колодязі тому не було води, але болото, і страждав пророк Божий без провини, в тому багні сидячи аж по шию, і мало не помер. Авдемелех-мурин, чувши, що Єремію у колодязь на смерть вкинули, сказав до царя: "Пане мій, царю, погано зробили з Єремією, невинно-бо той пророк Божий переданий на смерть". І звелів цар Авдемелехові, щоб витягнув Єремію з ями. Витягненого ж прикликав до себе цар, питав його осібно, чи правда те, що він пророкує. І сказав пророк до царя: "Якщо скажу тобі правду — замориш мене смертю, і якщо раду корисну дам тобі — не послухаєш мене". І присягнув перед ним цар, що не передасть його на смерть. Сказав тому пророк: "Так говорить тобі Господь: "Якщо вийдеш зі смиренням до воєвод царя вавилонського, то жива буде душа твоя, град цей не буде спалений вогнем і живим будеш ти і дім твій. Якщо ж не вийдеш до князів царя вавилонського, то передано буде град цей у руки халдеїв і спалять його вогнем, і ти не вцілієш, і жінок твоїх, і дітей твоїх відведуть у полон". Це чувши з уст пророка, цар не послухав доброї ради й відіслав його до темниці, у якій же перебував Єремія святий, аж доки халдеї взяли Єрусалим, що було в одинадцятий рік Седекіїного царювання. Тоді ж примножився у граді дуже великий голод — збулося вищезгадане святого Єремії пророцтво, що їстимуть дітей своїх, поїдатимуть плоть один одного. І вже зовсім люди знемогли, і стіни града силою халдейською цілком були зруйновані. Мужі-воїни, що були в граді, відчинили вночі ворота градські біля царевого вертограду і вийшли, втікаючи шляхом, що в пустелю вів. Втікав і цар Седекія шляхом Аравитським; сила ж халдейська, що навколо града була, збагнувши те, кинулася вслід за царем і догнали його на полі єрихонському. Усе ж воїнство, яке при ньому було, покинувши його, розбіглося, хто куди може. І взяли халдеї Седекію, царя юдейського, і привели його до Навуходоносора, царя вавилонського, до Рівли. І повбивав цар вавилонський синів Седекії перед очима його. І вельмож, з ним узятих, передав смерті. Самому ж Седекії вибрав очі, і закував у пута залізні, і повів до Вавилону. А Невузар'адан, найголовніший воєвода сил халдейських, з иншими воєводами і всією силою зруйнував єрусалимські стіни і сповнив Єрусалим крови, мечем і вогнем гублячи прекрасний, і преславний, і багатолюдний стольний град царів Юди. Мав же воєвода Невузар'адан від царя Навуходоносора заповідь про Єремію-пророка, щоб зберегти його живим і цілим, нічим не покривдженим. "Візьми, — казав, — його і поклади на нього очі свої і ніякого йому не чини зла, але як же він схоче, так зроби йому". Чув Навуходоносор про святого Єремію і про пророкування його, і про пораду, яку давав він Седекії, аби без спротиву передатися халдейській силі, через те таку щодо нього Невузар'адану, воєводі своєму, дав заповідь. І виведено було пророка святого з темниці руками воїнства халдейського, і з пут звільнено, і шаною вшановано, і свободою обдаровано. Пророк же Божий, маючи свободу і сміливість до воєводи Невузар'адана, зразу почав піклуватися про святиню Божу, про найвищу красу і славу всіх племен Ізраїлевих, тобто про Кивот Завіту, — щоб не зруйнували його иншоплеменні і щоб не було зганьблено в ньому Божої слави. І випросив собі у воєводи, який руйнував Єрусалим, щоб не боронив йому взяти святиню Бога Ізраїлевого перед зруйнуванням церкви, яку не зразу було розграбовано і спалено. І знайшов деяких священиків і левитів, які уникнули меча, взяв їх до себе і, ходячи з ними без страху посеред халдейців, пішов швидко до церкви і взяв спершу з вогню вівтарного, який колись у дні Мойсея й Арона з неба на жертви зійшов і відтоді невгасимо на вівтарі храму був. Наказав же Бог, аби жерці завжди докладали дров до вогню того на вівтарі, щоб він ніколи не гаснув. З того вогню частку взявши, Єремія сховав у колодязі сухому, маючи велику віру і пророчо передбачивши, що вогонь той там хоч і на якийсь час загасне (перетворившись чудесно на иншу стихію — воду дощову), проте свого часу знову у свою власну стихію повернеться — спалахне, що й було після повернення з Вавилону людей Ізраїлевих при оновленні храму в дні Неємії через багато років після кончини святого Єремії-пророка, який, сховавши той вогонь у колодязі, замкнув те місце і зробив його не відомим зовсім нікому. Тоді, після збереження вогню вівтарного, взяв скинію, і Кивот Завіту, і те, що в ньому, і затримав то десь у себе, доки не стихла воєнна бентега, що панувала в зруйнованому і паленому від халдейців граді. Після того як Єремія взяв скинію і Кивот із храму Господнього, Невузар'адан-воєвода зразу розграбував усі инші, що були в храмі, посудини, золоті і срібні, і всю мідь Халдеї розбив і до Вавилону взяв. Тоді запалили церкву ту прекрасну, яку Соломон премудро збудував, і зруйнували, також і царські палати і всі прекрасні єрусалимські доми. І великі храми передали вогню і зруйнуванню, і стіни градські довкруж розкопала сила халдейська і з землею зрівняла. Тоді незліченна кількість люду юдейського впала від вістря меча, а найбільше у вищезгаданій долині Тафет, у якій же синів своїх і доньок люди бісам колись приносили у жертву, там превелику кількість мужів, і жінок, і дітей нещадно й немилостиво понищила зброя — сповнилося пророцтво Єремії, що говорило: "Не називатиметься місце це Тофет і долиною Бен-Гіннома, але долиною вбивства". Вбиті-бо там були ледь не всі люди єрусалимські; тих-бо, що залишилися від меча, у полон вели. Лише декого з убогих землі тої залишено було пильнувати виноград і вертогради. А воєвода Невузар'адан, зі зруйнованого зовсім Єрусалиму відходячи з великими здобутками і