Читати книгу - "Як керувати рабами"

які дотримувалися різних звичаїв і шанували різних богів. Це дозволило йому збільшувати не лише свою територію, а й людські ресурси. У такому суспільстві не було сенсу назавжди позбавляти рабів можливості зробитися вільними римлянами. Натомість видавалося мудрим розглядати рабство як тимчасовий стан, після якого раб, якщо демонстрував певні заохочувані якості, міг перетворитися на вільного громадянина Риму. На диво, для римського рабовласництва були характерними як соціальна мобільність, так і жорстка структурованість суспільства.

За римськими законами раби майже не мали юридичних прав, але цих законів не надто суворо дотримувались, особливо в міських домогосподарствах. Зазвичай міські раби мали можливість володіти грошима та певним майном, навіть якщо юридично це майно (пекулій[4]) залишалося власністю господаря. Хоча раби не могли одружуватись, на практиці їм часто дозволялося вступати в партнерські стосунки. За часів імперії вони отримали більше прав: наприклад, могли шукати захисту від сваволі жорстокого господаря біля статуї імператора. Проте посилення зацікавленості долею рабів зовсім не означало, що імператори хотіли покращити умови їхнього життя. Як верховні правителі вони просто мусили втручатися в усі проблеми, що виникали в підвладному їм суспільстві. Люди покладали надію на імператора, який мав вирішувати, що є прийнятним із погляду закону в різноманітних домашніх справах.

До цифр, які вказують на кількість рабів у римському світі, слід ставитися з обережністю. У найкращому разі це припущення поінформованих осіб. До наших днів збереглося мало свідчень, і вони не є непереконливими. Читачі можуть знайти обговорення кількісних даних і ступеня соціальної мобільності в Італії часів стародавнього Рима в статті Вальтера Шайделя «Мобільність населення в Італії часів Римської імперії, II: раби», опублікованій у журналі «Дослідження з історії Давнього Рима» (Walter Scheidel. Human Mobility in Roman Italy, II: The Slave Population. Journal of Roman Studies, 95 (2005), 64–79), а також «Раби в Італії часів Римської імперії: роздуми та припущення», опублікованій у журналі «Топоси» (The slave population of Roman Italy: speculation and constraints. Topoi, 9 (1999), 129–144).

Про плем’я аланів, відомих тим, що вони не мали рабів, див. у Амміана Марцелліна, 31.2.25. Сенека[5] нарікає на рабовласників, які в гніві були швидкими на розправу: за найменші провини, як-от намагання заперечити або зухвалий погляд, рабів шмагали батогами чи ламали їм ноги (див. «Про гнів», 3.24 і 32). Маркове пояснення мети цієї книжки базується на передмові до праці Колумелли «Про сільське господарство». Відомості про правовий статус рабів можна знайти в Дигестах,[6] 1.5. «Політика» Арістотеля (1.2) вміщує роздуми про домогосподарство, про рабів як знаряддя і про те, чи є статус раба визначеним самою природою. Про збільшення числа рабів в Італії з погляду античного автора див. Аппіан «Громадянські війни», 1.1. Висловлені в цій праці думки корисно порівняти з сучасним аналізом Кіта Хопкінса в першому розділі його книги «Завойовники і раби» (Keith Hopkins. Conquerors and Slaves).

 Розділ І •

Як придбати раба

Коли скульптор бажає створити видатний витвір мистецтва, він починає з того, що передовсім шукає найбільш придатну для цього камінну брилу. Так само і рабовласник мусить розуміти, що тільки з правильного людського матеріалу можна хоча б сподіватися «виліпити» рабів з бажаними характеристиками незлостивості, високої працездатності та безумовного послуху. Важливо з найпильнішою увагою вибирати рабів на ринку, переконатись у тому, що вони не мають ніяких фізичних, розумових або моральних вад. У цьому розділі я навчу вас, як найкраще взятися до такої складної справи — купівлі раба.

По-перше, де його купувати? Багато хто скаже, що треба це робити на Римському Форумі, за храмом Кастора,[7] але ви вчините правильно, коли проігноруєте цю пораду, бо там виставляють на продаж неотесаних рабів найнижчої якості. Набагато кращих можна знайти в работорговців, які працюють у Септі Юлія, неподалік від Пантеону.[8] Особливо якщо ви хочете придбати юнака-гомосексуала або ж якийсь товар із екзотичних регіонів імперії чи навіть з-поза її кордонів, наприклад із Ефіопії. Усе це знайдеться в тамтешніх торговців, але обов’язково запитайте їх прямо, чи не мають вони чогось особливого в закапелках своїх крамниць. Вони завжди тримають усе найкраще подалі від сторонніх очей, приберігаючи для найбільш шанованих покупців. Там ви без проблем знайдете навіть кастрованого хлопця, якщо маєте таке бажання, хоча теоретично закон забороняє торгівлю подібним товаром.

Коли говорити про законні шляхи, то рабами стають або полонені, захоплені в бою, або діти, народжені від рабинь; але насправді існують і інші способи потрапити в рабство. Деякі злидарі незаконно продають себе в рабство, щоб позбутися боргів, або продають одного зі своїх дітей, аби прогодувати решту. Небажаних немовлят часто залишають на звалищах край міста, і дехто забирає їх і виховує як своїх рабів, хоча формально вони є вільнонародженими. Існують також підозри, що деякі работорговці купують свій товар в осіб, які просто викрадають дорослих і дітей, здійснюючи піратські набіги на віддалені прибережні регіони.

Однак немає жодних сумнівів у законності перетворення на рабів тих, кого наші армії захоплюють у військовий полон. Ці особи самим своїм існуванням завдячують милості наших солдатів, які не винищили їх у переможному запалі, а зберегли їхні жалюгідні життя. Те, що ці люди тепер служать нам, є справедливою відплатою за їхній військовий спротив. Полонені з багатших родин можуть бути повернені в рідні домівки, якщо за них буде внесено належний викуп. Решта ж за порятунок свого життя розплачується довічним рабством.

Я й сам колись брав участь у штурмі невеликого містечка поблизу кордону з Перською імперією. Спершу ми спробували переконати жителів здатися мирно і тим самим зберегти свої життя, а після відмови почали штурм і швидко пробили міську стіну таранами. Ми захопили околиці й почали знищувати тих, хто траплявся на нашому шляху: чоловіків, жінок, дітей — усіх підряд. Більшість жителів утекли до старої частини міста, до центру, звідки вони вислали представників для перемовин, намагаючись урятувати свої голови. Даремно ж вони ще від початку не прийняли нашої щедрої пропозиції! Було вирішено, що ті, хто заплатить нам суму, яка відповідає двом тисячам сестерціїв,[9] залишаться вільними, і чотирнадцять тисяч місцевих жителів змогли це зробити. Решту, щось близько тринадцяти тисяч осіб, а також іншу здобич було виставлено на продаж.

Наш командир був щедрим і половину рабів віддав нам як заохочення за вірну службу. Решту він продав на користь держави, щоб заплатити за встановлення невеликого вівтаря на подяку богам