Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я непомітно наблизився до Мії, взяв її за плече і швидко зробив фото. Вона розлючено скинула мою руку і відсторонилась. Ну й нехай.
Я відправив фото Асі. Вона переглянула його, але нічого не відповіла.
Алекс: Це моя зведена сестра і ми прямуємо на весілля наших батьків. Напишу тобі пізніше.
Ася: Гаразд.
І що означало її «гаразд»? Інколи мені було складно зрозуміти цих жінок. Думаю, що Ася вже незлюбила Мію. Та мені на це байдуже. Потрібно якнайшвидше порвати з цією дівчиною, інакше вона зробить все, щоб я офіційно заявив про наші стосунки. Ох... Я одягнув чорні сонцезахисні окуляри й сперся ліктем до вікна. Мія задрімала і солодко усміхалась уві сні. Напевно, переліт був складний і вона не встигла виспатись. Я вирішив дати їй спокій і не діставати хоча б під час церемонії. Та все ж, я подумки повертався до нашої розмови в коридорі. Щось було не так. Я обов’язково з’ясую в чому справа. Через декілька хвилин ми вже були на місці.
— Прокидайся, Міє, — тихо прошепотів я, але вона лише обернулась в інший бік і міцніше зімкнула повіки. Я знаходився так близько, що зміг розгледіти навіть найдрібніші веснянки на її обличчі. Вони були доволі милі. — Прокидайся, сестричко, ми вже приїхали.
Я доторкнувся кінчиками своїх губ до її вуха і вона нарешті розплющила очі. Від неї все ще пахло тими неймовірними парфумами, які нагадували мені про моє дитинство, а також я відчув запах кавуна. Тоді мої очі опустились на її пухкі губи, на які був нанесений блиск. Саме його запах я зараз відчував. Цікаво, на смак він такий же приємний? Від цих думок в мене на обличчі з’явилась єхидна посмішка. Сестричка точно не дозволить мені цього дізнатися. Вона швидке згодує мене шакалам, ніж дозволить поцілувати.
Мія швидко відкрила двері й вибігла на вулицю. Прохолодне повітря вдарило мені в обличчя, а ще — яскраве проміння. Як добре, що я таки додумався взяти окуляри. Та Мія виявилась не такою кмітливою і їй прийшлось прикривати очі рукою, щоб побачити хоча б щось, окрім яскравих променів. Тато був настільки зайнятий Ксенією, що було враження, неначе він взагалі не помічав нікого, окрім неї. Вся його увага була сфокусована на новій дружині.
— Я теж не в захваті від всього цього, але, здається, що вони щасливі разом, — тихо промовила Мія, коли ми підіймалися сходами в будівлю, де на нас вже чекав реєстратор.
Вся ця процедура була доволі нудною й банальною. Ці вічні клятви я часто чув раніше і вже напам’ять знав всі слова церемонії. В мене не викликало це жодних емоцій. Можливо, я просто самозакоханий егоїст, якому не збагнути весь прекрасний смак кохання, але я й не збираюсь його куштувати. Знаю, що цей солодкий трунок приносить лише миттєве задоволення, а потім на його зміну приходить біль. Я бачив батька, коли він втратив маму. Мені було цього достатньо.
Моя нова сестричка теж була доволі відсторонена від всього дійства. Здавалось, що вона літає десь у своїх думках і перебуває тут лише фізично. Цікаво, про що вона думає? Шкода, що я не можу залізти в її голову і це дізнатись.
Після того, як наші батьки поставили підписи в документі я зрозумів, що це вже кінець. Ще один штамп в паспорті мого батька. Я все ще не міг змиритись з тим, що місце моєї мами займе ця жінка. Ех... Мені хотілось напитись і забути все це, як страшний сон. Та замість цього мені прийшлось повільно смакувати дороге червоне вино в одному з найкращих ресторанів Нью-Йорка, який належав моєму хресному батьку.
Поки закохана парочка про щось мило вуркотала між собою, я насолоджувався красивим заходом сонця. Через деякий час на небі з’являться зірки. Краще б я зараз сидів на терасі і розглядав їх зі свого телескопа. Це досить наївно, але я щиро вірив, що найяскравіша зірка на небі — це моя мати. Вона була така красива і життєрадісна. Шкода, що вона пішла з життя так рано. За 9 років вона навчила мене ніколи не зраджувати власним мріям і жити не шкодуючи ні про що. Весь цей час я уявляв собі наше майбутнє, якби вона не потрапила в цю страшну аварію. Кляті п’яні водії. Ненавиджу людей, які сідають в нетверезому стані за кермо і наражають на небезпеку себе й інших. Якби той козел не переїхав її, то зараз би все було інакше. Мені б не довелось переживати все це.
Я послабив краватку на своїй шиї й зняв запонки. Холодне повітря почало куйовдити мої темні пасма, які я ще декілька годин тому ідеально вклав. Вітер ставав все сильнішим і скоро точно почнеться гроза, тому ми вирішили поїхати додому, щоб не потрапити під дощ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.