Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Для всіх я мертва. Я намагаюся себе заспокоїти. Уже ніхто не зможе дізнатися та, тим більше, довести зворотне. Усі недоглянуті в поспіху після Фрезова сліди я давно знищила. Хіба що провести ексгумацію тіла, похованого замість мене. Якщо воно там є. Подробиць давнього інсценування я не уточнювала.

Ще мене лякало наше взаємне тяжіння, яке навіть через стільки років нікуди не поділося. Воно може відчутно ускладнити мені задумане.

Не можу заснути. Ворочуся в ліжку вже не першу годину. Дурні думки лізуть у голову. "Твій голос, бл**ь! Очі! Реакція на тебе" - його хрипкий шепіт б'є по найболючішому. Не вірю, так не буває! Він не міг відчути мене. Я була для нього черговою, що відзначилася від інших лише зрадою. Яку тільки маячню не надумаєш собі, після мізера приділеної уваги. 

"Ава, навіщо? Навіщо ти мені в душу влізла? Нікого так не хотів, як тебе. Для себе. Що ти накоїла, дурненька? Навіщо? Грошей хотіла? Я міг би дати тобі все, чого б ти не побажала.", - спливають давно забуті слова на задвірках свідомості між сном і дійсністю. Вологі сірі очі з ненавистю дивляться на мене. А потім постріл.

З глухим зойком прокидаюся і нетямущо оглядаюся на всі боки. Перше, що помічаю - мене морозить. Температура десь тридцять сім і три - тридцять сім і п'ять. Давно навчилася без градусника визначати. Потім доходить усе інше. Де я та що вчора, точніше сьогодні вночі, сталося. На годиннику сьома ранку. Незважаючи на стан, починаю швидко збиратися. Не хочу нікого бачити. Внизу тільки обслуговуючий персонал. Ще в кімнаті викликала таксі. Відмовляюся від люб'язно запропонованого сніданку і вилітаю назовні. Зі Славою потім поговорю.

- Софія! Доброго ранку, - слідом за мною з дому виходить Інеса.

Я злякано дивлюся їй за спину. Але вона одна. Та що ж таке?! Зараз у мене єдине бажання сховатися під ковдрою у себе в квартирі й нікого не спостерігати щонайменше тиждень. Десь стільки я зазвичай хворію. Головне для мене зараз заїхати в аптеку.

- Доброго ранку! - намагаюся мило посміхнутися, але в моєму стані це проблематично.

- Ви в місто? - сьогодні дівчина сама люб'язність.

- Так. Я таксі викликала, - відповідаю трохи грубувато та продовжую йти в бік воріт.

- Я підвезу вас, - її голос невловимо змінюється, з'являються наказові нотки, які змушують мене знову зупинитися та обернутися до неї.

Перший раз у житті мені до такої міри хотілося послати людину, що я ледве стрималася. Краще поки що не йти з нею на відвертий конфлікт.

- Не варто, я ж сказала, що викликала таксі.

- Я змушена наполягти, - Інеса зарозуміло усміхається, що розлючує до тремтіння і так ослаблений організм.

- Спробуй, - все ж таки не витримую та переходжу на "ти".

- Я бачила тебе вночі з Маратом.