Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Маєш пістолети, Умберто?
— Так, маю.
— Дай мені більшого.
— Що ми будемо робити?
— Іди за мною!
— Але що ми робитимемо?
— Ти робитимеш те ж саме, що і я.
— Що ці божевільні задумали?
— Відімкніть двері.
— Ви хворі на голову.
— Херонімо, ні…
— Негайно відімкніть двері, кажу вам…
Вони вб’ють тебе, Херонімо, вони тебе лінчують, хіба ти не бачиш, що ненависть, яку цей безіменний натовп відчуває до нас, зосереджується довкола твоєї особи, не виходь, почекай ще трохи, подивимося, що станеться. Оскільки ніхто не виконав його наказу і не відімкнув двері, це зробив він: цей древній залізний засув — настільки важкий, що зазвичай його підіймало двоє людей, — він підійняв сам. Під тканиною його білої куртки напружилися руки, його обличчя на хвилину розчервонілося так, що його сині очі аж засяяли. Крики назовні стихли, щойно хтось помітив:
— Вони відчиняють.
— Дивіться…
Двері відчинилися, й він вийшов. Він надягнув капелюха після того, як глянув на небо, ніби побоюючись, що піде дощ. Він викинув на землю свою сигару. Із висоти сходів він дивився на них. По натовпу пробігся шепіт. Трохи далі від основної маси людей хтось кликав одне одного: іди сюди, ходіть, жевжик вийшов, іди сюди, не проґавте, таке варто побачити, вони збігалися захекані з усіх куточків площі, залишаючи порожніми бари, напіввідчиненими двері будинків, все містечко зібралося на площі, щоб побачити дона Херонімо де Аскойтіа. Запанувала мить приголомшення, руки поховалися в кишені, балачки й цигарки загасли, тому що потрібно було дивитися. Лише вода байдуже текла крізь отвори в тілах німф із фонтану, який прикрашав центр площі.
Хтось вигукнув:
— Хай він говорить!
— Так, хай пояснює!
— Мені нема чого пояснювати.
І він спустився сходами.
— Гаразд, пропустіть мене, я їду на ферму, тут нема чого більше робити…
Його голос не був публічним. Він був спокійним, приватним, таким, яким він мені стільки разів казав: повертаймося до Ринконади, вже пізно, я не хочу, щоб Інес хвилювалася. Він зупинився, щоб запалити ще одну сигару. Він не квапився. Він зробив крок уперед і натовп відступив, даючи йому дорогу. Він пішов не так, як я гадав, — повз фонтан із грайливими німфами через центр площі, звідки було зручніше дістатися до авто. Він спокійно крокував пальмовою алеєю скраю площі, ніби нічого не трапилося, розсікаючи натовп на вузеньку вуличку понурих облич під солом’яними брилями, тіл, що смердять вином, стиснутих, але опущених кулаків. На зовнішніх краях цього стовпотворіння ті, хто повилізав на лавки і ліхтарні стовпи, щоб краще бачити і кричати, почали підбурювати: потовчіть його, вбийте його, каструйте цього сраного крутелика…
— Чому ще не світять ліхтарі?
— Уже час, це провина мера.
— Не переставай робити те ж, що і я.
— Добре.
Із наближенням дона Херонімо до парафіяльної церкви краї натовпу почали заряджати жорстокістю його центр. У повітрі літали капелюхи. Крики, які несли в собі ім’я негідника, й жадання пустити в хід кинджали, непристойні вигуки, образи, весь гнів народний стікався до центру натовпу довкола дона Херонімо, який ішов, покурюючи чергову сигару в цій просіці однакових облич, що невпинно звужувалася.
— Дайте мені пройти.
Погано поголений велетень запитав:
— Куди ви йдете?
— До своєї машини.
Велетень не зрушив із місця.
— Дай мені пройти.
Просіка ще більше звузилася. То була мить перед кровопролиттям. Дон Херонімо це передбачив: він позадкував до дверей церкви, сперся об них і дістав свого пістолета:
— Що хочете?
Всі замовкли.
— Га? Кажіть. Чого ви, в сраку, хочете?
Перший ряд півкола зробив крок назад, злякавшись пістолета. Немов одержимий, немов зненацька сп’янілий від того, що його хоробрість подіяла, він почав кричати на них, погрожуючи півколу людей пістолетом:
— Ну що, срані голодранці, кажіть, кажіть мені, що я вам зробив, що ви такі злі, що ви, в сраку, хочете, ви такі тупі, що навіть не здатні сказати, чого хочете, ви навіть і не знаєте, чого ви такі злі, плюгаві голодранці, срані боягузи…
Я побачив, як блиснув кинджал. Якась рука потягнулася за пістолетом під пончо. Якась гілляка напоготові, якась палиця, чийсь стиснутий кулак, хтось нагнувся, щоб підняти камінь, якийсь гнівний погляд — усе притискало його до дверей церкви, які раптом відчинилися і проковтнули дона Херонімо.
Уже всередині я допоміг пароху замкнути двері. Кулаки цих хижих звірів гатили по дверях церкви, а з людської маси лунали крики.
— Слідуйте за мною, сюди, я вже поставив драбину, щоб ви вилізли на дах і перейшли по ньому до сусіднього будинку. Там на вас чекає авто. Ні, не ваше, щоб ніхто не запідозрив.
Обманутий, заскочений зненацька втечею винуватця, розлючений від того, що нікуди було вилити гнів, натовп трохи покричав, та зрештою почав розходитися, безладно, не знаючи що робити, адже двері парафіяльної церкви вибити було неможливо. Якими б радикальними вони не були, але церква залишалася церквою. Священник допоміг нам вилізти на дах. Згори було видно, що біля церкви ще стояв натовп. Раптом хтось крикнув:
— Он він… Он він…
Я пам’ятаю ту підняту руку, матінко Беніто, пам’ятаю риси обличчя першого чоловіка, який указав на дах, пам’ятаю кожен той погляд, який на нас здійнявся.
— Де?
— Он він іде.
Маса знову згуртувалася довкола свого центру. Он він, біжить дахом будинку пароха, дивіться, це дон Херонімо де Аскойтіа, він тікає, хіба не бачите, крутелик тікає, дивіться, дивіться на нього, тисячі свідків спрямували свій погляд на дона Херонімо, який зупинився на даху, велетенський, героїчний, видатна тінь на тлі ледь світлого неба.
— Убийте його.
Пролунав постріл.
На очах тисяч людей, які потім давали свідчення про ті події, шляхетна постать дона Херонімо де Аскойтіа зігнулася від болю, втратила рівновагу й упала у внутрішній двір дому священника, який замість того, щоб віддати винного на поталу юрбі, сховав його.
Коли натовп на площі усвідомив, що саме зробив якийсь несвідомий бовдур, ким, власне, були вони всі, люди почали питати, хто то був,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.
