Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

До ознак, за якими одомашнені тварини відхилися від своїх диких предків, належать такі. У багатьох видів змінився розмір: корови, свині та вівці поменшали в ході одомашнення, а морська свинка збільшилася. Овець і альпак добирали за розкішнішу вовну та меншу кількість волосся, тоді як корів добирали за високі надої молока. Кілька видів свійських тварин мають менший мозок і гірше розвинену сенсорну систему, ніж їхні дикі предки, бо в антропогенному середовищі вони вже не потребували більшого мозку і розвиненіших органів чуття, від яких їхні дикі предки залежали, щоб не потрапляти до лап хижаків.

Щоб реально відчути масштаб змін, які відбулися під впливом одомашнення, порівняймо, до прикладу, вовків, диких предків свійських собак, із багатьма різними породами собак. Деякі собаки мають більше тіло, ніж вовки (німецький дог), тоді як у інших воно значно менше (пекінес). Одні худі, зі статурою, адаптованою до бігу (хірт), а інші коротконогі й не здатні швидко бігати (такса). Вони надзвичайно відрізняються одна від одної за структурою і кольором шерсті, а деякі навіть безшерсті. Полінезійці та ацтеки вивели породи собак, яких вирощували спеціально, щоб їсти. Порівнюючи таксу із вовком, важко навіть сказати, що перша пішла від останнього, якщо не знати про це напевно.

Дикі предки «стародавньої чотирнадцятої» були нерівномірно поширені світом. У Південній Америці водився лише один такий предок, із якого розвинулися лама і альпака. В Північній Америці, Австралії та Субсахарській Африці взагалі не було жодного. Особливо дивує відсутність свійських ссавців, ендемічних для Субсахарської Африки, адже в наш час туристи відвідують Африку найчастіше заради того, щоб на власні очі побачити величезну кількість і розмаїття диких ссавців. Натомість дикі предки 13 видів зі «стародавньої чотирнадцятий» (зокрема всі види із «чільної п’ятірки») водилися лише в Євразії. (Як і в інших місцях цієї книжки, термін «Євразія» у моєму використанні охоплює також Північну Африку, котра в біогеографічному плані та за багатьма культурними ознаками тісніше пов’язана з Євразією, ніж із Субсахарською Африкою.)

Ці тринадцять диких предкових видів, звісно, не водилися по всій Євразії. Тобто не було такого місця, де б траплялися всі тринадцять, а деякі з диких предків були досить локально обмеженими, зокрема як, котрий у дикому стані водиться лише в Тибеті та прилеглих високогір’ях. Однак багато частин Євразії таки мали по чималій кількості цих видів, які мешкали в одній місцевості: приміром, сім із-поміж диких предків свійських тварин водилися в Південно-Західній Азії.

Надзвичайно нерівномірний розподіл диких предкових видів між континентами став важливою причиною того, що вогнепальна зброя, мікроби і сталь опинилися саме в євразійців, а не в народів інших континентів. Як можна пояснити зосередження «стародавньої чотирнадцяти» на просторах Євразії?

Одна з причин дуже проста. В Євразії водиться найбільша кількість великих наземних диких ссавцевих видів — тих, що стали, і тих, що не стали предками свійських видів. Назвімо всі наземні травоїдні або всеїдні ссавцеві види (тобто ті, що не є переважно м’ясоїдами), які важать у середньому понад 45 кг, «кандидатами на одомашнення». У табл. 9.2 показано, що Євразія має найбільше таких кандидатів (72 види), що й не дивно, адже вона має найбільше видів будь-якої іншої групи рослин або тварин. Це пов’язано з тим, що Євразія — найбільший материк світу, дуже різноманітний в екологічному плані, з цілою гамою природних зон — від тропічного дощового лісу до помірних лісів, пустель, боліт і, врешті-решт, до не менш обширної тундри. У Субсахарській Африці менше кандидатів — 51. У цьому плані вона поступається перед Євразією, як і за кількістю більшості інших груп рослин і тварин, оскільки її територія та екологічне розмаїття менші. В Африці менша за площею зона тропічних дощових лісів, ніж у Південно-Східній Азії, і взагалі немає помірної природно-кліматичної зони далі 37° широти. У першому розділі я зауважував, що Америка колись, мабуть, мала не менше кандидатів, ніж Африка, але більшість її великих диких ссавців (зокрема коні, верблюди та інші види, які піддавалися б одомашненню, якби вижили) зникли близько 13 тис. років тому. Австралія, найменший і найізольованіший континент, завжди мала набагато менше видів великих диких ссавців, ніж Євразія, Африка або Америка. Як і в Америці, всі нечисленні кандидати на одомашнення, крім рудого кенгуру, зникли близько часу першого заселення континенту людьми.

Таблиця 9.2. Ссавці — кандидати на одомашнення

Континент

Євразія

Субсахарська

Африка

Америка

Австралія

Кандидати

72

51

24

1

Одомашнені види

13

0

1

0

Частка одомашнених кандидатів

18%

0%

4%

0%

Під «кандидатом» розуміється будь-який травоїдний або всеїдний наземний вид диких ссавців, представники якого в середньому важать понад 45 кілограмів.

Тож становище Євразії як головного осередку одомашнення великих ссавців почасти пояснюється тим, що це материк із найбільшою кількістю диких ссавцевих видів-кандидатів, які слугували матеріалом для одомашнення, і що вона втратила найменше кандидатів через зникнення видів протягом останніх 40 тис. років. Однак цифри в табл. 9.2 застерігають нас, що такого пояснення не достатньо. Привертає також увагу те, що частка кінець кінцем одомашнених кандидатів також найвища в Євразії (18%), що особливо контрастує з украй низьким показником Субсахарської Африки (жодного одомашненого виду із 51 кандидата!). А надто вражає велика кількість видів африканських і американських ссавців, яких ніколи не було одомашнено, попри те що вони мають близьких родичів або аналогів у Євразії, яких було одомашнено. Чому євразійський кінь став свійською твариною, а африканська зебра — ні? Чому євразійський вепр, а не американські пекарі або три африканські види справжніх вепрів? Чому п’ять євразійських видів дикої худоби (тур, водяний буйвіл, як, гаур і бантенг), а не африканський буйвіл або американський бізон? Чому азійський муфлон (предок нашої свійської вівці), а не північноамериканський товсторіг?

Невже всі народи Африки, Америки й Австралії, попри їхнє дивовижне розмаїття, мають спільні культурні бар’єри до одомашнення, яких немає в євразійських народів? Невже, наприклад, ряснота великих диких ссавців, доступних для полювання, відбивала в африканців потребу брати на себе зайвий клопіт, доглядаючи за свійською твариною?

Відповідь на це питання однозначна: ні! П’ять різних доводів спростовують це пояснення: швидке прийняття євразійських доместикатів неєв- разійськими народами, універсальна схильність людей тримати домашніх улюбленців, стрімке одомашнення «стародавньої чотирнадцятки», кількаразові самостійні одомашнення деяких її представників