Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти що таке говориш? - втручається Соня, котра до цього моменту вдавала, що її взагалі тут немає. - Звісно, між ними щось є! Вони ж одружені!
- Ой, точно! Одружені, - іронічно заявляє Марат, а мені хочеться штовхнути його в басейн, щоб охолонув трохи.
Переодягаюсь у гостьовій кімнаті на першому поверсі, а коли повертаюсь до усіх, помічаю, що Юля вже також тут. Вона сидить за столом поряд з Ілоною та Сонею і здається зараз такою радісною. Поки наші погляди не зустрічаються. Її усмішка тремтить, а сама дівчина відводить погляд.
- Сідай тут, любий! - говорить Ілона і пересідає на одне місце, таким чином даючи мені можливість сісти поруч з Юлею.
Помічаю, як напружується моя дружина від моєї присутності, але зупинятись не збираюся. Кладу свою руку їй на плече і відчуваю, як вона ледь помітно сіпається. Для закріплення ефекту проводжу пальцями по голій шкірі на її руці і відчуваю, як з'являються сироти.
Здається, я таки божевільний, адже її реакція змушує мене відчувати щось дивне. Мені до біса приємно, коли вона така, навіть хочеться зробити ще щось не менш шалене.
Обід минає на позитивній ноті і переважно Юля спілкується з Ілоною. Соня залишає нас дуже швидко, заявивши, що болить голова. Ну, звісно, після такої то дози алкоголю!
Поки Юля допомагає Ілоні збирати зі столу, Влад просить мене пройти з ним у будинок. Я здогадуюсь про що він хоче поговорити, тому морально готуюсь до розмови.
- Ти ж розумієш, що справа, якою ти зараз займаєшся, дуже важлива для нас, - Влад наливає у два келихи віскі й один передає мені.
- У мене все під контролем, - кажу абсолютно впевнено. - Тобі не варто хвилюватися.
- Хочу, щоб так і було, - робить ковток алкогольного напою і сідає на диван. - Щодо Калиновського. У мене була розмова з ним в той вечір, коли ви з Юлею застрягли за містом. Він… слизький тип і може додати проблем.
- Що ти маєш на увазі? - а це вже цікаво. Також сідаю на диван і чекаю його наступних слів.
- Володимир Павлович дуже боїться, що ти можеш зазіхнути на його статки, - пояснює Влад. - Звісно, про розлучення мова не йшла, але йому потрібні гарантії, що кожен залишиться при своїх інтересах.
- І як я маю гарантувати йому це? - хмикаю і роблю ковток віскі.
- Я думав, ти скажеш, що не плануєш розлучатись з Юлею і все буде добре, - хмуриться Влад. - Максе, якщо є щось, чого я не знаю, краще скажи зараз.
- Нічого немає, - кажу абсолютно серйозно. - Я сам все поясню Калиновському. Не хвилюйся.
Підводжуся на ноги і збираюсь залишити вітальню, але наступне запитання Влада в прямому сенсі слова змушує мене завмерти на місці.
- Ти кохаєш Юлю, Максе?
- Відколи це ти в психолога записався? - хочу перевести все в жарт, але Влад залишається абсолютно серйозним. - Вона особлива дівчина і мені… добре з нею.
- Ти її кохаєш? - продовжує напирати дядько.
- Я… - хто б міг подумати, що сказати ці слова буде настільки важко. Поки я намагаюсь підібрати слова, Влад, здається, вже все для себе розуміє. Він ставить склянку на стіл, а сам підводиться на ноги. Його серйозність мене лякає.
- Я ж не ідіот, Максе, і чудово розумію, для чого ти це зробив, - дядько дивиться на мене згори вниз, і складається враження, наче я школяр, який провинився у чомусь. - Так сильно хочеш отримати крісло гендиректора, що одружився без почуттів?
- Все не так! - підводжуся на ноги, але Влад не дає мені закінчити.
- А як? - роздратовано випалює. - Будеш знову мені брехати? Краще зізнайся і, можливо, я ще зможу тобі пробачити. Хоча ні, давай по-іншому зробимо! Я пропоную тобі одну умову, за якої ти отримаєш крісло гендиректора вже найближчим часом.
- Знову умови? - відчуваю, як і сам починаю сердитись.
- А як ти хотів? Сам наламав дров, тепер викручуйся. Юля - чудова дівчина, і, напевно, в неї також були свої мотиви для цього одруження. Але настав час все це припинити, - заявляє Влад, а я відчуваю, що зовсім не зрадію тому, що він зараз скаже. - Як тільки ви розлучитесь, я підпишу документи на твоє призначення. Обіцяю.
От тепер у мене в буквальному сенсі слова земля втекла з-під ніг! Розлучитись? Але…
- Я не хочу, щоб ти мучив цю дівчину. Цей шлюб до добра не приведе. Просто розійдіться, поки не пізно, і кожен залишиться при своїх інтересах, - продовжує Влад. - Післязавтра ми з Ілоною летимо в Прагу. Не хочу, щоб вона засмучувалась. Зроби все тихо. Ти ж це вмієш.
Дядько оминає мене і залишає вітальню, а я продовжую стояти на місці й намагаюсь розібратися з тим, що відбувається в голові.
Не має сумнівів у тому, що Влад підпише всі необхідні документи. Він чоловік слова. Залишилося тільки сказати про свої наміри Юлі. Але як це зробити - навіть не уявляю. Не тому, що доведеться поламати її власні плани. А тому, що одна частина моєї душі не бажає цього розлучення.
Розумію, що треба серйозно з нею поговорити і якось вирішити все це. Та коли знову виходжу на вулицю і бачу її, всі слова застрягають у горлі. Вона сидить на гойдалці з книгою у руках і, здається, не бачить абсолютно нікого.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.