Читати книгу - "Карта днів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я почув, як закричала жінка. Там були люди — поранені, а може, і вбиті; які застрягли в цій часовій петлі, які ніколи не дізнаються, що з ними сталося, і в яких ніколи не буде завтра, — але все-таки люди. Не було ні порятунку, ні іншого способу вирішити це — я мав постати перед звіром віч-на-віч, зараз або ніколи.
Тому я звівся на ноги та гукнув до тварюки. Вона якраз тримала за шию жінку в рожевих бігуді, яка так несамовито кричала, що бігуді тремтіли, аж падали. Коли тварюка побачила мене, то жінку відпустила. Жінка впала на бік та відразу поспішила сховатися під столиком. А тварюка рушила до мене, бурмочучи щось швидко та нерозбірливо. Непорушно стоячи на місці, я почав наслідувати говірку звіра звук за звуком, повторюючи сказане ним, хоча й не знав, що воно означає.
На мить порожняк спинився, щоб відфутболити вбік столик, що опинився в нього на шляху. Мій язик почав підвищувати тональність цієї бесіди, і мені здалося, що він діяв сам по собі…
— СТІЙ! ЛЯЖ!
Звір захитався, потім упав на долівку.
— ЗАКРИЙ РОТА!
Той змотав усі свої три язики назад до рота. Із купи столового срібла на підлозі я вибрав зазубрений і гострий ніж для біфштексів. Підійшла Емма зі своїм високим та пекучим полум’ям.
— НЕ РУХАЙСЯ!
Іще мить тому звір звивався, намагаючись вирватись із-під гіпнотичної влади моїх наказів, але тепер він закляк, і все, що ми мали зробити, це…
— Цього цілком досить!
Голос був гучним і знайомим. Я повернувся, щоб подивитися, кому він належить. Це був один — у жовтувато-коричневому костюмі — літній чоловік, котрий спокійно сидів собі за столиком у кутку — за Ейбовим столиком. Він сидів, повернувшись до мене впівоберта та безтурботно спираючись одним ліктем на столик. Він був єдиним, хто залишився в ресторані, і, схоже, він анітрохи не боявся.
— Боже мій, — проказав чоловік. — Ти таки дійсно маєш дар твого діда. А тепер, якщо ти не проти, відпусти Хорейшіо…
Він пробурмотав щось тихо мовою порожняків, і я відчув, що мій контроль над тварюкою зник.
— Я пообіцяв йому щось гаряченьке, якщо він сьогодні буде хорошим, — сказав він, а потім звернувся до порожняка: — Правда ж, хлопе?
Порожняк заворушив язиками, підскочив до нього та сів біля ніг, наче велике цуценя.
* * *
Чоловік узяв біфштекс у себе на столику та кинув порожнякові, котрий схопив його щелепами та відразу проковтнув. Потім той чоловік почав посуватися до краю довгого сидіння, збираючись вийти з-за столика, але Емма зробила один крок уперед, тримаючи напоготові доволі величеньке полум’я, та вигукнула:
— Лишайтесь на місці!
І він продовжив сидіти.
— Я друг, а не витвір.
— Тоді чому ви ходите з порожняком?
— Я більше нікуди не ходжу без Хорейшіо. Бо я не хотів би закінчити так, як дід цього хлопчика, якщо це якось залежатиме від мене.
Я запитав:
— Ви — Ейч, правда?
— Він самий. — Чоловік показав рукою на порожнє місце навпроти нього: — Ви до мене приєднаєтесь?
— Ви цілковито божевільний! — вигукнула Емма. — Ваш порожняк ледве не вбив нас!
— Запевняю вас, ви ні секунди не були в реальній небезпеці. — Він іще раз показав навпроти себе: — Будь ласка. У нас лише п’ять хвилин, поки не прибуде поліція, щоб устигнути розібратися з багатьма речами.
Я подивився на Емму. Вона виглядала роздратованою, та все ж закрила долоню й погасила полум’я. Прокладаючи собі шлях через гори розбитих тарілок і перевернутих меблів, ми добралися до столика, де сидів Ейч. Порожняк, після перекусу біфштексом, згорнувся калачиком на підлозі поряд із Ейчем та, здається, придрімав. Біль у моєму череві, що його спричиняла стрілка мого внутрішнього «порожняковказного» компаса, притупився, але не зник, і я зрозумів, що його інтенсивність мінялася залежно від настрою порожняка. Агресивні та голодні тварюки відчувалися мною більш болісно, ніж спокійні та ситі.
Сунучись одне за одним по слизькій поверхні стільця, ми всілися навпроти Ейча. Спершу зайшла Емма, щоб я міг бути ближче до порожняка. Ейч, поклавши лікті на стіл, трохи нахилився вперед, потягуючи через соломинку свій напій із високої склянки. Він був спокійний та зібраний.
— Я готовий до співбесіди, — сказав я.
Ейч підняв палець, просячи таким чином нас зачекати, поки він доп’є. Поки ми чекали, я його розглядав. Його обличчя було красиве у своїй похмурості та глибоко пооране зморшками, очі глибоко посаджені та пронизливі, і в нього була чахла та скуйовджена борідка, а під піджаком — плетений жилет; і все це робило його віддалено схожим на якогось професора. І я зрозумів, що раніше вже бачив Ейча на одному з фото в Ейбовому журналі, і там на ньому було майже таке саме вбрання.
Допивши склянку, він відштовхнув її та відкинувся на спинку сидіння.
— Коктейль «Поплавець»,[33] — сказав він і задоволено зітхнув. — Сучасна їжа більше не має смаку. Ось чому я не уникаю нагоди поласувати чимось, коли опиняюсь у якійсь часовій петлі. — Він кивнув на кілька тарілок із їжею на столі: — У тебе біфштекс, обсмажений по-сільському, і шматочок тістечка з лимоном. Я замовив би і для вас, панно Блум, — він кинув на мене сердитий погляд, — та я попросив Джейкоба прийти самого.
— Ви знаєте, хто я? — спитала Емма.
— Звісно. Ейб часто про вас розповідав.
Емма опустила очі, але не змогла приховати усмішки.
— Ми з нею одна команда, — заявив я. — Ми працюємо разом.
— Та бачу, — сказав Ейч. — До речі, ти пройшов.
— Пройшов що? — запитав я.
— Свою співбесіду.
Я засміявся так, як сміються в ситуаціях, коли щось більше здивувало, ніж насмішило.
— Це була співбесіда? Оцей напад?
— Принаймні перша частина. Мав глянути, чи ти дійсно підходиш.
— І?
— Твої команди їхньою мовою могли б бути кращими. Тобі треба навчитись установлювати свій контроль над ними швидше… Тоді деяких із цих втрат можна було б уникнути, — він показав на розбите вітринне вікно й офіціанта надворі, котрий лежав та стогнав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.