Читати книгу - "Марія Антуанетта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А для нечуваного шахрайства завжди доконечно мати дві речі: видатного шахрая і небаченого йолопа. На щастя, цей йолоп був під рукою — не хто інший, як визначний член Французької академії його високопреосвященство єпископ Страсбурзький, великий милостинник Франції кардинал Роган. Людина тодішньої доби, не розумніша й не дурніша за інших, цей уже надто чарівний князь церкви хворів на типову недугу свого сторіччя — легковірність. Без віри людство довго жити не може, та оскільки тогочасний ідол — Вольтер — віру в Бога зробив немодною, на її місце в салони вісімнадцятого сторіччя заповзло марновірство. Для алхіміків, чаклунів, розенкрейцерів, шарлатанів, некромантів і знахарів почалася золота доба. Жоден дворянин, жодна світська дама не минали нагоди зайти в ложу до Каліостро, пообідати з графом Сен-Жерменом, подивитися на магнетичний шаплик Месмера. Саме через світлий дух і фривольний дотеп, саме тому, що генерал до служби, королева до власної гідності, священик до Бога вже ставились неповажно, «просвічені» втіхолюби, аби заповнити тривожну порожнечу, потребували певної гри з метафізикою та містикою, з надприродним і незбагненним, — й усупереч усій своїй пильності й розуму вони щонайбезглуздіше ловилися на гачок найневправніших ошуканців. І серед цих убогодухих саме найлегковірніший, його високопреосвященство кардинал Роган, став здобиччю найпромітнішого дурисвіта, папи всіх облудників, «божественного» Каліостро. Той отаборився в Савернському замкові й чарами спритно відбирав гроші й розум у свого господаря. Ворожки й шахраї завше пізнають одне одного з першого погляду — так миттю порозумілися Каліостро й Лямотт; через нього, що знав усі кардиналові таємниці, вона дізналася про найпотаємніше Роганове бажання — стати прем’єр-міністром Франції, — докопалася і до єдиної перешкоди, якої боявся Роган: усім знаної, але навіть йому незрозумілої неприхильності Марії Антуанетти до його особи. Для спритної жінки знати слабість якогось чоловіка — однаково, що вже тримати його в руках: облуда мерщій напинає линву, аби змусити танцювати на ній єпископського ведмедя, аж поки заструмує з нього золотенький піт. У квітні 1784 року Лямотт почала так і сяк закидати про зворушливу довіру, якою вона тішиться у своєї «любої подруги» — королеви, вигадувала все химерніші епізоди, щоб навіяти простосердому кардиналові, буцім саме вона, мала й гарненька жіночка, може бути для нього ідеальною правдивою заступницею перед королевою. «Так, — щиросердо жаліється він, — її величність за всі роки жодного разу навіть не глянула на мене, хоч найвище для мене щастя — це віддано служити їй. Ах, якби хтось нарешті розповів королеві про мої щирі чуття!» Розчулившись і пройнявшись його болем, «близька» подруга обіцяє власкавити Марію Антуанетту — і Роган уражений неабияким впливом своєї заступниці, бо вже в травні кажуть йому, нібито королева стала до нього прихильніша і невдовзі подасть кардиналові невеличкий доказ своєї ласкавості, щоправда, потаємний: на наступному прийомі вона йому легесенько кивне головою. Коли хочуть у щось вірити, то й охоче вірять. Коли хочуть щось бачити, то й без труду бачать. І справді, на прийомі сердезі кардиналові здалося, ніби він помітив певний «нюанс» у королевинім вітанні, і сплатив за це своїй милій посередниці дзвінкими дукатами.
Та Лямотт не добулася ще глибин копальні, аби мати доволі золота. Щоб того дурня зовсім убрати в шори, треба дати йому якийсь доказ королевиної ласки. А листи тут часом не згодяться? Навіщо ж тоді в домі й у ліжку тримають того безчесного секретаря? Рето й справді без будь-яких вагань написав рукою Марії Антуанетти лист до її подруги Валуа. А що той дурень знову рота роззявив, то чом би й далі не йти цією грюшедайною стежкою? Чом би просто не вдати потаємне листування королеви й Рогана, щоб до решти спорожнити йому калитку? За порадою Лямотт засліплений кардинал пише докладне виправдання своєї дотеперішньої поведінки, кілька днів править його і, переписавши начисто, передає жінці, якій, у прямому значенні цих слів, ціни скласти не можна. Й дивіться, хіба це не правдива чарівниця й найдовіреніша подруга королеви? Вже через кілька днів Лямотт приносить йому невеличкого листа, написаного на білому папері з золотим обрізом і сіточкою водяних знаків, із французькою лілеєю в кутку. Завжди така недоступна, горда й затята королева з Габсбурзького дому пише тому, кого зневажала досі: «Дуже втішена, що за Вами вже нема ніякої вини, та поки, однак, не можу надати Вам аудієнції, якої ви просите. Як тільки це дозволятимуть обставини, я зразу сповіщу Вас. А поки тримайте все в таємниці». Одурений не може отямитись від радощів, знову послухавши Лямотт, дякує королеві, далі отримує й пише листи, — і що повніше його серце гордощами й прагненням здобути найбільшої ласки в Марії Антуанетти, тим порожніші обібрані Лямотт його кишені. Відчайдушна гра вже в розпалі.
Проте жаль, що одна важлива особа, та ще й найголовніша — королева, досі ще не мала нагоди по-справжньому зіграти свою роль у цій комедії. Але без її виходу ця небезпечна партія довго тривати не могла, бо ж навіть найлегковірнішого не можна вічно дурити, ніби королева до нього ласкава, коли вона насправді й слова йому не каже й затято відводить очі від ненависної людини. Тож треба змудрувати сміливий хід. Певне, що сама королева ніколи не заговорить до кардинала, — хіба ж тоді не досить переконати цього йолопа, ніби він розмовляв із королевою? Чом би не обрати найлюбішу пору всякого шахрайства — пітьму — й відповідне місце — якусь тінясту алею Версальського парку — і замість королеви підставити Роганові її двійника, що завчив кілька слів? Вночі кожна кицька сіра, а стуманений і схвильований сердега кардинал буде й тут так само одурений, як брехнями Каліостро й листами на папері з золотим обрізом, сфальшованими невігласом писарем.
Але де якнайшвидше можна знайти статистку або, як кажуть сьогодні в кіно, «дублера»? Таж там, де гуляють для заробітку вельми послужливі дами й дамочки всіх гатунків і габаритів — стрункі й опецькуваті, тендітні й дебелі, біляві й чорняві, — в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марія Антуанетта», після закриття браузера.