Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Одного конкретного вечора в Америці Веселому Товстому Фреду, здавалося, пощастило. Ми були в Чикаго, в клубі в підвалі готелю, де ми зупинилися, і вся група була в пустотливому настрої. Вишибали вказали Ходжі (моєму перфекційно точному перкусіоністу) на те, що він одягся недостатньо офіційно, наказавши йому "повертатись, коли ти одягнеш краватку", що він і зробив. За винятком того, що на ньому було вдягнена лише вона — абсолютно голий, за винятком цієї маленької сірої краватки. Деякі люди вважали це досить смішним; вишибали, як я пам’ятаю, ні.

Поліції це дуже сподобалося.

У будь-якому разі ми всі поверталися з концерту, а Фреда не було й сліду. Хтось попросив мене постукати, коли я йшов повз його кімнату та перевірити, чи все гаразд – як і Кріс Сквайр, він міг заснути в будь-який момент. Тож я постукав у двері його готельного номера й помітив, що вони трохи прочинені. Я тихо увійшов, а там, абсолютно голою, на ліжку лежала чудова блондинка. Дуже приголомшливо! Фред теж був там, і вони, очевидно, були "разом".

Чесно кажучи, я дуже швидко порахував: дві руки, дві ноги, два вуха, два ока, один ніс, без бороди... все здавалося присутнім і правильним з цією білявою красунею. Це здається суворим, але з жінками Фреда вам таки треба було робити дивний підрахунок кінцівок.

- О, вибач, Фред, просто перевіряю, чи все гаразд, — вибачився я.

- Гаразд, Рік, — безтурботно відповів Фред. - Ми в порядку, дякую. До речі, це Сью.

Я посміхнувся в бік білявки, а вона усміхнулася мені у відповідь.

Ще один сюрприз: виявилося, що у неї свої зуби!

- Скоро зустрінемося внизу.

Вражений, я пішов назад до клубу, де гурт підкріплявся кількома келихами алкогольних напоїв. (Ви помітили, що групи ніколи не сидять за столиками, вони завжди сидять за барною стійкою?). У будь-якому випадку, я приєднався до хлопців, і один із них сказав:

- У тебе все в порядку, Рік? Ти виглядаєш так, наче пережив шок.

- Я в порядку, дякую, але не так добре, як Фред. У нього в кімнаті неймовірна красуня: блондинка, струнка і, як я востаннє бачив, гола.

- Справді? — пролунала скептична відповідь. - У неї немає кінцівок?

- Усі присутні та правильні, я сам їх порахував.

- Справді? Ти впевнений? Може два носи?

- Ні, один.

- По шість пальців на кожній руці?

- Та ні, все, як належить.

- У неї чотири цицьки і шість сосків?

- Ні, чесно кажучи, вона була чудовою, і вони прийдуть за хвилину, так що ви самі побачите.

І вірно, приблизно через десять хвилин Фред заходить у бар із цією блондинкою-амазонкою, високою, довгоногою, елегантною та дуже красивою. Щелепи гурту відпали. Можна було бачити, як вони всі рахують, дві руки, дві ноги, дві…

Фред розумів, про що ми думаємо, і на його обличчі з’явилася найбільша з можливих посмішка. Він привів цю дівчину і представив її всім нам, і ми привіталися з нею.

Вона озирнулася на нас і дуже лагідно сказала:

- Тссе чуттово пачитти фас.

З усім можливим спокоєм, Фред нахилився перед нею і пояснив:

- Вовча паща.

Фред, можливо, був поганим тур-менеджером, але він був просто чудовою, абсолютно чудовою людиною. Він усе ще десь тиняється, він як Дель Бой Троттер із Бакінгемширу[38]. Я любив його у всьому.

У будь-якому випадку, повернемося до Бразилії: Фред був зі мною на цьому рейсі до Ріо, щоб "супроводжувати" мене. Ми летіли літаком авіакомпанії Varig Airlines і сиділи в першому класі, і, природно, ми обоє втопили по кілька келишків по дорозі туди. Коли ми зійшли на землю, Фред трохи затих. Я подивився у вікно і сказав: "Фред, тут щось відбувається…".

В аеропорту були тисячі людей, на парапетах, на дахах різних терміналів, на злітно-посадковій смузі, на стоянках, скрізь. Найкраще, як я міг би описати це через фотографії, які я бачив, коли "Бітлз" вперше прибули до Нью-Йорка.

- Я знаю, Рік. Підозрюю, це все футбол – вони тут люблять свій футбол. Мабуть, прибуває національна збірна.

Невірно.

У літаку затріщав інтерком.

- Нехай усі пасажири залишаються на своїх місцях, доки пан Вейкман безпечно не вийде з літака.

Стюардеса підійшла до наших місць і сказала нам, що для нашої безпеки були проведені спеціальні заходи, і чи не могли б ми пройти з нею її до передніх дверей літака?

Коли двері відчинили, стався переполох. Пізніше повідомили, що натовп становив 100 000 осіб. Поруч із бортом літака стояв парад гладких чорних лімузинів, біля кожного з яких, біля відчинених дверей стояли двоє чи троє чоловіків із безпеки в темних окулярах, справжня кавалькада, яка чекала на мене та Веселого Товстого Фреда.

Нас провели до найближчого лімузина, і щойно ми сіли, охоронець попросив у нас наші паспорти та документи. Цього разу ми навіть не наближалися до митного чи паспортного контролю, а натомість нас прогнали через бічний вихід аеропорту і попрямували до Ріо. Божевілля посилилось, коли ми наблизилися до пляжу Копакабана, на вулицях було ще більше людей, які кричали, тримали в руках мої платівки, розмахували банерами та прапорами. Це було чисте божевілля. Я визнаю, що любив кожну хвилину цього дійства. Я маю на увазі, а хто б не любив?

Виявилося, що El Globo, медіа-компанія, яка підтримувала весь проект, мала фактичну монополію на газети, радіо та телебачення, і тому тижнями майже безперервно повідомляла про те, що діється. Я також дізнався, що вони запрошували інші знамениті гурти з Європи грати туди, але ніхто не поїхав. Тож це шоу було одне з найбільш очікуваних в Бразилії протягом багатьох років. Потім хтось показав мені еквівалент хіт-параду Melody Maker, і мої записи були під номерами 1, 2, 3, 4 і 5. Найбільший і найкращий симфонічний оркестр і хор також були підтверджені для участі в шоу, тож захід мав бути приблизно таким великим, як він і став.

Поки ми їхали містом, я запитав, у якому закритому приміщенні ми будемо грати, як воно виглядає, чи відома місткість тощо.

- Це принаймні 35 000 людей на кожному шоу щовечора, Рік. Ви граєте по два концерти у вечір протягом шести днів. Усі квитки розпродані ще кілька місяців тому.

Гаразд, тепер я знав, що ми маємо