Читати книгу - "Хід королем"

— Але є щось і більше, так?

— Що ти маєш на увазі? — запитав він з неприхованим роздратуванням.

— Френсисе, ти на півдорозі до того, щоб підняти повстання. Ти ж робиш все це не через те, що він — святець.

— Він намагається втручатися.

— Всі редактори з Фліт-стріт намагаються втручатися, але ти запрошуєш їх на ланч, а не лінчуєш.

— Тобі обов'язково знати? Усі ці теревені про його діточок і майбуття! — на його обличчі читався біль, тон став різким, а звичайне самовладання зникло.— Він постійно розводиться про те, як палко він бажає побудувати кращий світ для своїх дітей. Про те, що не треба будувати газопровід або АЕС, не подумавши спочатку про його дітей. Про те, що найперший його обов'язок як майбутнього короля і монарха — це неодмінно явити світу спадкоємця — його дітей! — говорив Уркгарт. Мішки у нього під очима посіріли, а губи дедалі більше бризкали слиною, бо слова швидше злітали з уст.— Людина, одержима своїми дітьми. Вічно заводить про них мову, коли б я не стрівся з ним. Нарікає. Залякує. Скиглить. Наче діти — це диво, на яке тільки він і здатен. Але хіба це не найпоширеніше, найзахланніше і найегоїстичніше бажання — бажання відтворити себе за власним образом і подобою?

Вона не відступала.

— Ні, я так не думаю,— тихо сказала вона. Її раптом злякали його очі — почервонілі, вони пашіли вогнем, дивлячись на неї, але водночас і крізь неї, в яких віддзеркалювалася мука, прихована десь насподі.— Ні, це не так. Це не егоїстично.

— Це чистої води егоїзм і себелюбство, кажу тобі. Жалюгідна спроба вхопитися за безсмертя.

— Це називається кохання, Френсисе.

— Кохання! А що, хіба твоя дитина була народження з кохання? Збіса цікаве кохання, яке запроторює тебе до лікарні, де ти валяєшся з переламаними ребрами, а твоя дитина потрапляє на цвинтар!

Вона щосили дала йому поличника — й одразу зрозуміла, що даремно це зробила. Вона повинна була впізнати наближення небезпеки за тим, як у нього пульсують живчики на скронях. Вона повинна була пам'ятати, що у нього немає дітей і ніколи не було. Вона повинна була виявити жалість. Усвідомлення прийшло з криком болю: це чоловіча рука дала їй ляпас у відповідь.

Він одразу ж відступив, розкаявшись у скоєному. Упав у фотель; енергія і ненависть виходили з нього, як з піскового годинника, що висипав свої останні піщинки.

— Боже мій, Саллі, пробач мені. Я дуже шкодую.

На відміну від нього, вона зберегла абсолютний спокій. У неї було чимало практики.

— Я теж, Френсисе.

Він задихався; худорлявість, яка часто надавала йому вигляду енергійного молодого чоловіка, тепер робила з нього зморщеного, постарілого. Він сам пробив вилом у своїх мурах.

— У мене нема дітей,— сказав він засапано,— тому що я не можу їх мати. Я все життя намагався переконати себе, що це ніколи не мало значення, але щоразу, коли бачу цього клятого чоловіка і слухаю його критику, мене ніби роздягають догола і принижують самою його присутністю.

— Ти вважаєш, він робить це навмисно?..

— Певна річ, що навмисно! Він використовує балачки про любов як зброю на війні. Хіба ти сліпа, що не бачиш? — гнів у нього змінився на каяття.— Ох, Саллі, повір, мені дуже прикро. Раніше я ніколи не бив жінок.

— Таке буває, Френсисе.

Саллі подивилася на цього нового чоловіка, якого — їй здавалося — вона добре знає, а потім тихо зачинила по собі двері.

Розділ тридцять другий

Лідерство — це риса, яка дозволяє людині наробити дурних помилок, а потім стати вище за них.

Нетерплячий гамір посилився, коли Уркгарт з'явився в палаті з дверей за кріслом спікера, тримаючи під пахвою червону шкіряну теку, а державні службовці, мов каченята, вервечкою попрямували до своєї ложі на початку зали. Вони були там, щоб миттєво надавати Уркгарту інформацію, якщо виникне потреба, але сьогодні вона не виникне. Він дуже ретельно підготував промову; він точно знав, чого хоче.

— Мадам спікере, коли ваша ласка, я хотів би зробити заяву...

Уркгарт повільно оглянув переповнені лави. Маккіллін сидів на тому боці «кур'єрської скриньки», переглядаючи заяву, яку йому годину тому прислала служба Уркгарта. Він підтримає. Такі питання не викликають суперечок, і, в будь-якому разі, відтоді як особисті стосунки Уркгарта з королем стали предметом суперечок у пресі, лідер опозиції почав більше підтримувати монарха. Твій ворог — мій друг. В опозиції завжди так. А от лідер невеличкої ліберальної партії, який сидів зі своєю групою вічних оптимістів у глибині зали, імовірно, буде в меншому захваті. У нього в партії сімнадцять депутатів, а гонору більше, ніж у всіх інших разом узятих. Він, кмітливий парламентар з гальорки, зробив собі ім'я, представивши власний білль, за яким прагнув обмежити сферу дії цивільного листа лише на п'ятьох членів королівської родини, а ще, окрім того, змінити право престолонаслідування, щоб монархом міг стати первісток будь-якої статі, а не винятково найстарший син. Це дало йому десять хвилин під час парламентських дебатів, перш ніж цей білль відхилили, і кілька годин прайм-тайму на телебаченні й кілька футів статей у газетах. Йому треба тримати марку; безсумнівно, він постарається зробити це ввічливо, але ввічливість, подумав Уркгарт, роздивляючись палату, в політиці не надто котирується.

Його очі зупинилися на Бредфордському Звірі. Одягнений у повсякденну безформну спортивну куртку, колоритний і ексцентричний член парламенту від Центрального Бредфорду вже нахилився вперед, вичікуючи,— худорлявий, волосся спадає на очі, руки стиснуті: він чигає на першу-ліпшу нагоду, щоб зірватися на ноги. Опозиційний депутат був вуличним задиракою, який розглядав кожну проблему як шанс повести класову війну проти капіталізму; непримиренності йому додавали шрами, отримані під час виробничої аварії, коли він ще був студентом-стажером: там він позбувся двох пальців на лівій руці. Ревний твердокам'яний республіканець, він спалахував, зачувши питання спадкоємності. А ще він був цілком передбачуваний, отому Уркгарт і наполіг, щоб один з його власних представників, лицар зеленого передмістя, знаменитий своєю селюцькою зовнішністю і задерикуватою вдачею, сидів просто навпроти республіканця. Лицарю доручили під час виголошення заяви «подбати» про Звіра; він мав зробити це на власний розсуд, от тільки розсудливістю не вирізнявся, але