Читати книгу - "Україна-Європа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Gruess Gott, darf ich Ihnen helfen?[6] – підступила до мене гламурна пані з штудерною чорнявою зачіскою й флуоресцентними нігтями.
Я, затинаючись по-англійському, витягла свою паперову торбинку-оберіг, за яким мене мали впізнати на вході в підземне царство (може, блисла шалена думка, тут є ще одна кімната, схована, і лісова хатинка тепер там?…). Косуючи навсібіч у пошуках потайних дверцят (за тою куртиною?., ні, там, схоже, якась підсобка…), тлумачилася: ось рукавичка, куплена тут позаторік, ліву я згубила…
– Прошу, прошу, – радісно кліпала пані флуоресцентними нігтями, – рукавички в нас тут! – (Безликі серійні обрубки звисали з прищепок, як тушки в різницькій.)
– Ні, ви не зрозуміли – я хочу таку саму…
– ThisisRoeckl! – повторювала пані, і це звучало пронизливо, як воронячий скарк (…і ворон кісток не збере…), – ось, ось наші рукавички!
Моя її видимо дратувала, наче вигульклий наяв речовий доказ якогось укритого нечистого діла, в якому вона теж брала участь, і всяке нагадування про те було їй неприємне: Рюкль, Рюкль, that'sRoeckl, – як «цур мене, цур»…
– А де старший пан, який тут сидів, де рукавичковий майстер? – спитала я, і тут пані Ворона скрикнула як ужалена, вже не стримуючись, німецькою:
– Er ist tod!!! – ніби захряпнула мені перед носом двері й прогурчала зсередини засувом. І повторила англійською, вже чемніше: – Старший пан помер, Рюкль відкупив по ньому місце.
– Коли це сталося? – спитала я, тамуючи дрож і наперед знаючи відповідь.
– Весною, – сказала пані Ворона, – десь у травні.
Он як, у травні. Справджувати ще й дату не було сенсу, все й без того було очевидно: відходячи, він забрав свою рукавичку назад, мертві так часом роблять – коли хочуть лишити живим познаку на пам'ять. Це надійніше од слів.
Поруч скреготали двері, товстуха в пуховій куртці просила показати їй гаманця, за спиною дві росіянки голосно перебирали розвішані шалики. Хтось зазирав із вулиці, десь за куртиною грав мобільник. Нічого не лишилось, ніщо не нагадувало. Помер – як пішов на переплавку. На рециклізацію. А сонячні рукавички, місячні рукавички (марсові, юпітерові, венерині, Сатурнові?…), рукавички для кохання, рукавички для скорботи, гливі, цісаві, гніді, вороні, карі, які ще недавно населяли цей простір, – що з ними всіма сталося? Розпродали на гаражному сейлі?…
Вголос я спитала, стараючись звучати більш-менш буденно: і що, ніхто не успадкував його бізнесу? Пані Ворона зробила міну, яка одночасно виражала належну небіжчикові шану й ледь поблажливе співчуття до цілковитої безперспективности його бізнесу – мовляв, ну, ви ж розумієте… О так, я розумію. Розуміти – це взагалі моя професія, письменники на те й є, щоб усе і всіх намагатися зрозуміти й розповісти про це словами – вичинивши їх попередньо до фактури трояндової пелюстки, аби були гнучкі й податливі, і розкраяти мову так, щоб облягла читачеві тяму, як руку «другою шкірою», – без розуміння нічого цього не вийде, хоча в усіх високих офіційних паперах ми числимося під зовсім іншою рубрикою – Entertainers, і платять нам, як і в крамницях готового одягу, вже так само не за труд, а за бренд…
Roeckl, das ist Roeckl – прекрасне місце на «червоній лінії» головної торгової вулиці, мусило коштувати силу грошей. Можна собі уявити, яка за нього зчинилася бійка по смерті Бога Рукавичок, це ж цілий маєток. Але хто-небудь може мені сказати – що, ніхто більше у Відні не шиє таких рукавичок? Чи хтось іще взагалі зостався серед живих, хто вміє пошити такі рукавички? Невже мені випало стати свідком загибелі цілого мистецтва – як одної з тих тихоокеанських мов, які щороку зникають із лінгвістичних атласів, назавжди замуровуючи нам вхід до озвучуваних ними паралельних світів?…
Чому він нікому не передав свого ремесла? Чому не знайшовся хто-небудь не від світу цього, такий трохи схибнутий, бородатий ботан-фетишист, закоханий у жіночі руки, або просто в дівчину, якій хотів би подарувати найпрекрасніші у світі рукавички, – для цього навіть не конче бути схибнутим, Бог Рукавичок теж же напевне з цього починав, і, найімовірніше, та дівчина йому відмовила, а потім п'ятдесят років він подумки гладив жіночі руки з тою самою ніжністю, і всі ми, хто хоч раз був купив його рукавички, розтягли, розскубли цю ніжність по шматочку, як голодні гуси, і незчулись, як її не стало, – як же так, що ніхто не впізнав, не похопивсь перейняти цієї мови?… В кожного великого майстра мають бути учні – а він же був великий майстер, я ще маю доказ, можу показати – одна рукавичка гнідої масти на праву руку, дивіться, яка ніжна й чула, як жива істота, ніхто не хоче приміряти?…
Спробуйте! Хто сміливий, агов, дівчата! Ну чого, чого ви втікаєте – чого боїтесь?…
…Ні, ось це останнє вже вигадка, цього вже не було. Я не трясла останнім зацілілим твором майстра перед очима схарапуджених рюклівських продавчинь, і не виголошувала полум'яних промов, розлякуючи клієнтів (тут могло б бути ще одне оповідання, де героїню забирає поліція, таке трохи голлівудисте, вуді-алленисте, але на жіночий лад – чом би й ні, 60-ті повертаються, жіноче бунтарство знову в тренді…) Але цього не було. Натомість я чемно купила в пані Ворони пару якихось тих серійних обрубків не надто кислотного кольору (ні разу звідтоді їх не вдягла!) – заплатила за інформацію.
А потім невидющо йшла по Mariahilferstrasse, раз у раз наштовхуючись – Entschuldigung! – на інші перехожі тіла, і думала, сковтуючи сльози впереміж із дощем: могло б бути оповідання, ах яке могло б бути оповідання, гінке й летюче, як під диктовку з неба! – от просто зараз замкнулась би в номері й написала б – якби на мене не чекало умовлене інтерв'ю, а потім виступ у Міській бібліотеці, потім вечеря з організаторами, а вранці-рано – літак: звичний уклад нашої літературної торговиці. Я ж бо також працюю в крамниці готового одягу. Бог Рукавичок даремно на мене понадіявсь.
…І ви також забудьте, що оце щойно тут прочитали. Все одно колись усі старанно понавишивані нами слова зітруть з електронних носіїв задля економії місця – і на білому екрані якого-небудь новітнього суперґаджета осені-2063 заблимає закличне гасло, котрим дедалі рясніше заліплятимуть пустоти по всіх замурованих входах:
ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Європа», після закриття браузера.