Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Ранок Джека Стівенсона не задався:
— Тату, а куди ти збираєшся? — запитав його шестирічний син.
— Мікі, будь ласка, не плутайся під ногами, тато поспішає.
— Ти летиш до дідуся? — не вгавав малий.
— Так, до дідуся. Дейзі, а де моя темна сорочка? — крикнув до дружини, — Я її не можу знайти.
— Тато, а можна з тобою? — запитав син.
— Де поклав там і візьми свою сорочку, — озвалася дружина, — Я взагалі не розумію, навіщо ти туди летиш. Твій батько до тебе завжди ставився прискіпливо, а твоя сім'я тебе просто ненавидить.
— Дейзі, люба, ми ж це вже обговорювали, тато важко хворіє, я не можу не полетіти. Мікі, не зараз іншим разом — почав відповідати чоловік на дві сторони, складаючи при цьому валізу.
— Я хочу, хочу, хочу, — почав капризувати малий.
— Тато нікуди не летить, тато грається, та залишається з нами вдома, — почала дружина.
— Ні, тато летить, тому що це для тата вкрай важливо — намагався пояснити малому, Джек.
— Татові завжди важливі родичі, які його ненавидять, — огризнулася дружина.
— Я хочу з тобою, — схлипуючи промовив Мікі та почав голосно плакати.
— Тато не може взяти тебе з собою... — знову почав був Джек, але його обірвала Дейзі.
— Сину, йди до мами, бо у татові немає діла до нас. Бачиш, тато тікає. Кидає нас. — звернулася до малюка дружина. Малий вже волав в повний голос.

Джек схопив валізу та вибіг з будинку, на розі третьої та Олдстріт спіймав таксі.

— Швидше, швидше, я запізнююсь в аеропорт, — підганяв чоловік таксиста.
Проте водій також був не в настрої:
— Знаєте містер, — звернувся він до Джека, я на цій роботі працюю, щоб прогодувати свою сім'ю, а не платити штрафи за перевищення швидкості, — така категоричність мала просте пояснення, напередодні він отримав штраф за перевищення швидкості. Тож до аеропорту таксі їхало неспішно, та ще й в пробці штовхалися, втративши ще годину часу. Саме в той день, дорожня служба наводила розмітку на Ріверсайд стріт, що на шляху до аеропорту.

То ж до аеропорту Джек приїхав майже впритул до вильоту. 
— Будьте певні, звернувся він до водія, — Я поставлю вам за цю поїздку лише одну зірочку.
Натомість водій, дуже повільно діставав валізу з багажника, та з сарказмом відповів:
— Гарного польоту, сер.
А коли Джек заходив до дверей термінала, то таксист йому вслід показав непристойний жест.

В терміналі аеропорту, на стійці реєстрації, Джек кинув свій паспорт та посадковий документ зі словами:
— Я знаю, що трохи запізнився, але до самого вильоту залишилося п'ятнадцять хвилин, тож я встигаю.
Натомість працівник за стійкою повідомив:
— Сер, мені дуже шкода, але ви запізнилися на рейс, пропоную вам підшукати інший літак в інший час.
— Але ж літак ще не злетів, я можу встигнути, візьміть мій багаж та поставте чортовий штамп в моїх посадкових документах, — вже кричав знервований Джек, — я маю вилетіти саме цим рейсом, адже мій присмертний батько не буде чекати іншого рейсу.
— Мені дуже шкода сер, але цей літак ви пропустили, — вже з напругою в голосі зауважив працівник.
Та Джек на ту мить вже втратив здатність тверезо мислити та почав кричати на весь термінал. Люди довкола почали оглядатися на Джека.

— Містере Стівенсон, якщо ви не заспокоїтеся, я вимушений буду викликати поліцію, — ствердно зауважив працівник. Але Джек схопив свою валізу, та з усього розмаху швиргонув її у велике, скляне вікно термінала. Від удару, валіза розкрилася висипаючи з себе речі, якими була набита. Вікно витримало.
Хтось з працівників викликав поліцію.
Джек немов звір заревів від люті, та кинувся вглиб терміналу, намагаючись сховатися в натовпі. Він підбігав до різних дверей, шарпаючи їх та намагаючись відкрити.
Одні двері виявилися не замкненими. Джек хутко скочив на сходи та побіг донизу.
Вибігши з термінала він опинився серед натовпу прибулих мандрівників. А потім побіг у напрямку "свого" літака, який от-от мав злітати. 
Джек волаючи, підбіг до літака та почав під ним стрибати, щоб його помітили. За тим, зважився на божевільний крок.
В намаганні привернути до себе увагу, Джеку прийшла думка залізти на крило.
— Довбані авіалінії, довбані літаки, — бурчав Джек, хапаючись за лопать, підтягуючись та намагаючись залізти на турбіну.
Перший пілот згідно з протоколом перевірки чек-листа, мав запускати турбіни борта.
На ту мить, Джек вже стояв ногами на лопатях, підтягуючись до верхнього краю двигуна. Турбіна починаючи розкручуватися, втягувала чоловікові ноги й ламала кістки. Джек несамовито почав кричати, проте його тіло, швидко затягнуло в турбіну, ріжучи та шматуючи. Бризки крові розліталися увсебіч. 
В ту ж мить, системи борта повідомили про проблеми в правому двигуні — перший пілот зупинив турбіни.
Пасажири, які зачаровано та з відразою спостерігали за цим дійством, не одразу змогли прийти до тями. Лише коли деякі краплі крові потрапили на ілюмінатори, дехто почав кричати від жаху побаченого.

Проте один з пасажирів у захваті промовив фразу:
— Повний фарш.