Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Келі, я радий був поспілкуватись з тобою…

– Оплата твоєї допомогти, – перебиваю його і даю гроші. 

– Келі, я не візьму їх! – Прибирає мою руку. 

– Я одразу казала тобі про оплату.. 

– Сходи зі мною на побачення, – помічаю боковим зором Адама, що стоїть метрів за п'ятнадцять від нас. – Це і буде твоя оплата мені. 

– Ми так не домовлялися. 

– Знаю. Але я дуже хочу сходити з тобою повечеряти, – підморгує мені. – То як? 

– Я не..

– Не відмовляй мені, Келі, – бере за руку. – Дай мені шанс краще пізнати тебе.

– Відпусти її! – Адам починає йти до нас. – Вона сказала, що не хоче..

– Давай сходимо на побачення! – Перебиваю Адама. 

– Завтра? 

Адам мовчки підходить до нас і не зводить погляду з мене. 

– Так, завтра я вільна. 

– Я тоді зайду за тобою о шостій вечора! 

– Гаразд, – посміхаюсь і Маркус йде в інший бік від Адама, перед цим змірявши його поглядом. 

– Хто це такий? – Погляд Адама буквально сповнений ненавистю до Марка. 

– Мій новий знайомий. – Хочу повернутися до амбару, але мене зупиняє Адам. 

– Ти дійсно підеш з ним на побачення? 

– Так, – тримає мене за руку. – А є причини цього не робити?

– Не повірю в те, що ти не зрозуміла хто він такий. 

– І хто ж він? – Цікаво почути думку Адама. 

– Бабій зі стажем! Ти чудово розбираєшся в людях і відразу зрозуміла хто він. 

– Твоя правда, – погоджуюсь. – Я знаю хто він, тому і погодилася на побачення.

– Що? – Послаблює хватку і я звільняю руку. 

– Проведу з ним ніч і на цьому розійдемося. 

– Келі..

– Ти чому досі тут? Хіба не поїхав вчора? – Переводжу тему на нього.

– Не поїхав, – стискає кулаки. 

– Якийсь ти напружений, Адаме…

Вмить опиняюся в обіймах чоловіка. 

– Якщо хочеш провести з кимось ніч, то вже краще зі мною, – шепоче на вухо і я нервово ковтаю слину. – Хіба я не кращий варіант? 

Відштовхую чоловіка і роблю два кроки назад. 

– Припини це, – підвищую голос. – Я не хочу з тобою спати.

– Чому? 

– Ти знаєш.. Я не сплю з придурками. 

– То цей бабій по-твоєму не придурок? 

– Не знаю, – знизую плечима. – Завтра дізнаюся.

– Ти змінилася, Келі. 

– В який бік? – Мені подобається дражнити його. 

– В гірший. 

– Зрозуміло, – киваю головою. – Якщо це все, то я піду, ще багато роботи.

– Ага. Йди. 

Адам стояв біля воріт, поки я не зайшла в амбар. Я не розумію, що він хоче від мене. Біля нього завжди стільки дівчат і я далеко не найкращий варіант серед них. Я роблю все, щоб він зненавидів мене і жив далі.

– Точно! – Вигукує Вінсент. – Я згадав хто ти! 

– Ти знаєш хто я..

– Ні-ні! Я згадав хто ти для Адама… Ти ж колишня наречена, що втекла від нього! 

– Ага. Привітик, – махаю рукою. – Автограф дати? 

– Чому ти втекла? – Ігнорує моє саркастичне запитання. – Він ніби нормальний чоловік.

– Не твого ума діло! – Виходжу до хмільника. – Я пішла далі працювати. 

– Ти уникаєш запитання.

– Ні, я не уникаю. Я прямо сказала, що відповідати не буду! 

Не очікувала, що він впізнає мене, та і взагалі, що він читав про “наречену” Чандлера. 

♡♡♡

Відкривши пачку снеків я зручно вмостилася у ліжку й ввімкнула собі фільм перед сном. Разів п'ять я намагалася сконцентрувати увагу на сюжеті, але кожні десять хвилин відволікалася на думки про Адама. Я згадувала його обійми, погляд, запах. Очевидно, що я досі закохана в нього. Його батьки точно будуть проти такої невістки, як я. 

Не в змозі заснути я одяглася і пішла на вулицю. Останнім часом я погано сплю і нічні прогулянки допомагають позбутися зайвих думок. 

Я пішла в інший бік від виноробні Адама. Раптом він ще не поїхав і побачить мене. Чим менше ми зустрічаємося, тим краще для нас обох. 

Крокуючи вздовж лінії води босоніж я думала лише про те, якби не наступити на щось гостре. Опинившись десь по центру пляжу, я помітила, що у воді щось є. Предмет знаходиться десь метрів за двісті від берега. 

– Що це? – Я не змогла зрозуміти, що то, тож пішла далі. Можливо просто шматок дерева. 

Пройшовши кроків зо двадцять я відчула під ногами тканину. Було темно, тож довелося ввімкнути ліхтарик на телефоні. Це був одяг, трохи далі я помітила порожню пляшку з-під вина, а ще далі лежав гаманець і телефон. Я знаю цей гаманець. Беру до рук, перевіряю і бачу свою фотографію, а за нею схована фотографія Адама. Це точно гаманець Адама. Але ж де він сам? Різко розвертаюся до води і тепер вже чітко розумію, що у воді плаває ніяка не коряга, а тіло Адама. 

– Адам! – Нуль реакції. – Адам!! … Чорт. 

Кидаю взуття й телефон на пісок і забігаю у воду. Якого біса він робить? 

Чим далі я заходила у воду, тим холодніше вона ставала. Всередині мене була паніка, але я намагалася не піддаватися. Спочатку потрібно витягнути Адама. Весь шлях до його тіла я просто молилася, щоб він був живий. Опинившись поряд я схопила його за руку. 

– Хто тут? – Різко відкриває очі. Я відпливаю у шоці. – Келі? 

– Ти придурок! – Б’ю його куди тільки бачу і при цьому намагаюся триматися на воді. – Що ти в біса робиш?! Я ледь зі страху не померла тут!

– Тихо, – перехоплює мою руку і я опиняюся в його обіймах. – Вибач, я не хотів лякати тебе. 

– Що ти робиш посеред ночі у воді? – Розумію, що я плачу мов мала дитина. 

– Мені подобається холодна вода, я часто сюди приходжу… Не знав, що ти тут будеш. – Обіймаю його у відповідь. – Не плач.. Все гаразд. 

Адам виніс мене з води, посадив на пісок і укутав в полотенце. Я мовчки спостерігала за тим, як він одягається і шмигала носом. Давно я так не плакала. Адам не на жарт налякав мене. 

– Ходімо, – подає мені руку, – Я відведу тебе до будинку. 

– Я сплю в амбарі. 

– Що?! 

– Там тепло, – єдине, що я можу сказати у відповідь. 

– Так не піде. Переночуєш у мене.