Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Пізно, я вже тут, — буркнула я і, розв'язавши останній вузол, допомогла їй стягнути мотузки.

Далі — другий. Я перевела погляд, знову потягнулася до мішка, стягнула його.

Лука.

Очі його були прикриті, ніби він збирався заснути, але, коли свіже повітря торкнулося обличчя, він різко розплющив їх і сфокусувався на мені.

— Чорт, Єва... — прошепотів.

— Ти як? — я опустилася на колина перед ним, уже розв'язуючи вузли.

— Нормально, — в голосі була злость, притлумлена втома. — Це пастка, ти це розумієш?

— Розумію. Але вже занадто пізно.

Він глибоко вдихнув.

— Ти повинна забиратися звідси.

Я подивилася на нього вниз.

— І залишити вас тут? Ще щось скажеш, чи тобі швидше розв'язати руки?

Його губи смикнулися, ніби він хотів посміхнутися, але вийшло більше як нервовий тик.

Я швидко розв'язала мотузки, і він нарешті зміг рухатися.

Третій.

Батько.

Серце стиснулося. Я дивилася на нього, і в мене піднялася буря. Страх, злость, біль. Він опустив погляд, але не виглядав розгубленим. Навпаки.

Я стиснула щелепи.

— Чорт забирай... — прошепотіла і вже підняла руку, щоб дати йому ляпаса, коли раптом...

— Я б не робив цього, на твоєму місці, — голос позаду змусив мене завмерти.

Я різко обернулася.

На порозі підвалу стояв чоловік.

І він був... точною копією мого батька.

Він посміхався, руки схрещені на грудях, погляд насмішкуватий.

— Ну, привіт, Єво, — він нахилив голову трохи набік, оцінюючи мене поглядом. — Ти, напевно, дуже здивована.

Я мовчала, шок не давав зібрати думки до купи.

— Я той, кого ти шукаєш, — його усмішка стала ширшою. — Я – Золотий Барс.

Я зціпила зуби, намагаючись не видати страху. Барс стояв спокійно, ніби вже знав, що я не маю вибору. Його холодний погляд ніби пробирав наскрізь.

— Отже, — він усміхнувся куточком губи. — У тебе є два варіанти, Єво.

Я мовчала, чекаючи.

— Перший: ти здаєшся мені, і твої близькі йдуть вільними. Другий... — він зупинився, ніби роздумуючи, але потім додав: — Ну, скажемо так, він тобі точно не подобається.

Я стисла кулаки, почуваючись загнаною в пастку.

— Чому я? — прошепотіла.

— Бо ти цікава, — він знизував плечима. — Ти змусила мене грати. Тепер я хочу побачити фінал цієї гри.

Я зловила на себе погляди всіх в кімнаті. Лука, навіть зв'язаний, напружився, немов готувався вбити всіх навколо, це я ще могла прочитати в очах. Мама мовчала, але я бачила її благання. Батько... Його обличчя залишалося непроникним.

Раптом мій телефон завібрував у кишені. Я здригнулася. Барс не зробив жодного руху, дозволяючи мені відповісти.

Я глибоко вдихнула й піднесла телефон до вуха.

— Єва, привіт! — це була Маша. — Ну що, ти готова?

Я стиснула телефон, намагаючись тримати голос рівним.

— Мабуть, прийдеться відкласти відпустку, — сказала я, дивлячись прямо в очі Барсу.

— Що? — голос Маші змінився. — Щось сталося?

— Просто змінилися деякі речі, — відповіла я, намагаючись не віддати тремтіння.

— Єво, — її голос став жорсткішим, — що з тобою?

— Нічого, — я ковтнула. — Просто змінились плани.

Барс спостерігав за мною, ніби читаючи кожну мою думку.

— Гаразд, — сказала Маша після короткої паузи. — Але, слухай, ти точно в порядку?

— Так. Просто... я зайнята.

— Зрозуміло, — видихнула вона. — Я тебе знаю, Єво. Що б там не було, я це відчуваю.

— Все добре, Маш. Я потім тобі передзвоню.

— Ага, — вона явно не вірила. — Ну добре...

Я закінчила розмову й вільно опустила руку, ховаючи телефон у кишеню.

Барс усміхнувся.

— От і добре. Тепер твій вибір?

Я не відповіла, лише перевела подих.

***

Маша прибрала телефон від вуха й подивилася на Шпака, що сидів навпроти неї.

— Вона не в порядку, — сказала вона.

Шпак звів брови.

— Що трапилось?

— Її голос, — вона похитала головою. — Занадто рівний. Занадто... рішучий. Так вона говорить, коли щось задумала, або в біді.

Шпак замислився, потім дістав телефон.

— Дізнаюсь, де вона.

— Ми всі їдемо, — заявила Маша.

Шпак не сперечався.

За кілька хвилин вже вся компанія була в дорозі: Маша, Шпак, Влад, Роня, Лія, Лорд.

Вони знали, що щось сталося. І не збиралися залишити Єву одну.

***

Я стиснула кулаки, намагаючись зрозуміти логіку цієї хворої гри. Барс продовжував спокійно дивитися на мене, насолоджуючись кожною секундою моєї розгубленості.

— Навіщо ти залишав мені підказки? — мій голос звучав твердо, хоча в середині все стискалося від напруги.

Він ледь усміхнувся, начекав це питання.

— А ти й справді розумна, — його очі заблищали в тьмяному світлі. — Але ж ти вже знаєш відповідь, правда?

Я мовчала, чекаючи.

— Це було цікаво, — Барс нахилив голову, ніби оцінюючи мою реакцію. — Дивитися, як ти борешся, як збираєш докази, як крок за кроком розгадуєш головоломку, яку я залишив для тебе.

Я відчувала, як щось холодне розтікається в грудях.

— Але чому?

— Бо мені стало нудно, — відповів він так просто, що в мене стиснулося горло. — Ти була ідеальною мишкою для моєї гри. І знаєш, що було найцікавіше?

Я зробила ледь помітний крок уперед.

— Що саме?

Барс посміхнувся.

— Те, як Лука відсторонював тебе. Як він намагався захистити, не даючи тобі лізти в цю справу. Як він беріг тебе від усього цього... — він розвів руками, показуючи на кімнату, де знову були зв'язані моя мама, батько і Лука, з поміччю його людей.

Лука напружився, я бачила, як він стиснув кулаки, навіть попри те, що руки були зв'язані.

— Ти... — прошепотіла я, відчуваючи, як мене затягує чорна прирва люті.

— Я вирішив допомогти тобі, — Барс підморгнув. — це було навіть цікавіше, ніж я думав.