Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

Врешті, зіславшись на певні справи, а саме порятунок наших задів, Марк залишив нас наодинці. Діана сиділа на дивані на іншому боціі кімнати, втупившись в екран тимчасового телефону, котрий Мирон виділив, аби та могла зв'язатися з друзями та повідомити, що з нею усе гаразд. Звісно, без певних подробиць. Та наше положення накладало певні обмеження.

Я намагався не чіпляти її зайвий раз, тож вперше звернувся до неї, коли нам принесли піццу.

— Діано, — обережно покликав її я, та вона навіть не повернулася.

Я важко зітхнув.

Так діло не піде.

Так, звісв но, вя винуватий. Так, вона має право злитися. Проте невже комусь, трясця, стане легше від того, що вона не поїсть, а замість цього... плаче?

Плечі дівчини ледь помітно сіпнулися, і я встиг побачити, як вона поквапом витирає очі.

Дідько.

Відчувши, що я підійшов надто близько, вона озирнулася, й подивилася на мене з сумішшю відчаю та роздратування.

Я так і залишився стояти навпроти неї з коробкою піцци.

— Тобі варто поїсти, — хрипко промовив я, лишаючи коробку на журнальному столі неподалік від неї, — Не впевнений що Мирон подбає і про сніданок також, тож... Сили тобі не завадять.

Діана не відповіла, тільки понурила голову, і я повірнувся на свій бік кімнати відпочинку.

Я був готовий провести у тиші усі години до клятого потяга, та не минуло і десяти хвилин, коли вона, нарешті, заговорила:

— Тебе справді ледь не підстрелили?

Я здивовано кліпнув, а тоді кивнув. Вона похитала головою.

— Це таке божевілля... Навіть та ситуація, коли мою подругу викрала колишня її чоловіка, на фоні цього виглядає адекватнішою.

Тихий схлип перервав її монолог, а тоді вона продовжила:

— Що ти за людина така? Звідки в тебе стільки ворогів? Я просто не розумію. Ми бачилися усього декілька разів, і цього виявилося досить, аби мені довелося змінити особистість, бо твої вороги впевнені, що через мене можуть натиснути на тебе чи помститися. Хіба так взагалі буває.

— Мені шкода, що я втягнув тебе в усе це, — врешті промовив я, — Ти маєш повне право мене ненавидіти. Я це розумію.

З її грудей вирвався гіркий смішок, й, коли вона знову подивилася на мене, очі дівчини блищали від сліз.

— Останній рік для мене був досить важким, — зізналася Діана, гадки не маючи, що я і так це знав. — Я перейшла дорогу одному покидьку, і цього виявилося достатньо, аби мене викреслили з усіх наступних запрошень на заходи, пов'язані з мистецтвом та пошуком спонсерів та потенційних клієнтів. В той же час мою квартиру затопило і я влізла у великі борги перед сусідами. Увесь мій минулий рік був суцільним жахом та гармидером, однак в мене було життя. В мене була найкраща подруга і своя квартира, а тепер я маю поїхати, бо якісь покидьки можуть мене вбити. Хіба я не заслуговую знати чому?

Так, вона мала рацію.

— Я... теж перейшов дорогу декому небезпечному близько року тому, — обережно почав я, притуляючись спиною до стіни, — Через мене ці люди потрапили за грати. Насправді за останній рік через мене туди потрапило доволі багато людей. І тепер вони та їхні родичі жадають помсти. На мить, коли я вирішив найняти тебе, нових замахів не було вже близько півроку. Я гадки не мав, що це станеться знову. Якби я знав, ні за що не втягнув би тебе у все це.

Діана мовчки вислухала мене, а тоді слабко всміхнулася.

— Схоже щось спільне в нас таки є. Талант влипати в усяке лайно.

З нею було важко не погодитися.

— То як? Ми можемо сподіватися на невеличке перемир'я? Чи відіграватимо пару, чий шлюб близький до свого трагічного кінця?

Я наважився підійти трохи ближче, й вона іронічно вигнула брови.

— Це той, в якому дружина вбиває чоловіка, а потім видає його смерть за трагічний випадок?

Цього разу її голос бринів від веселощів, а не гніву, тож я навіть посміхнувся.

— Саме так. Хоча я б, звісно, волів вийти з цього шлюбу живим чоловіком.

— Подивимося на твою поведінку, — вона вирішила нічого не обіцяти, а тоді нарешті перевела трохи втомлений та голодний погляд на піццу, й без особливої надії запитала: — Як гадаєш, вона ще бодай трохи тепла?

Це здалося мені гарним знаком, тож я зайняв крісло навпроти й запропонував перевірити.