Читати книгу - "Ти моя гра , Мартін Штарк"

Я не пам’ятаю, як опинилася біля його кабінету. В голові дзвеніло від злості, руки тремтіли від напруги, а серце гупало так сильно, що, здавалося, от-от вискочить із грудей. Я подумала, що ефект від зілля бабусі Віри протримався ненадовго. Є ж люди, які не дають світити внутрішньому сонцю. Двері не були замкнені, і я рішуче розчахнула їх, навіть не постукавши.  
Арсен сидів за своїм широким столом, щось читав на моніторі, але, почувши різкий звук, підвів голову. Його темні очі здивовано зупинилися на мені.  
Я підійшла впритул, не давши йому й секунди, щоб щось сказати, і різко вдарила його по щоці.  
Ляпас пролунав голосно в тиші кабінету. Арсен здригнувся, повільно повернув голову назад, провів рукою по обличчю, а потім поглянув на мене — спочатку з подивом, а потім із холодним, майже зацікавленим виразом.  
— Це за що? — його голос був спокійним, майже насмішкуватим, і від цього моя лють спалахнула ще більше.  
— За те, що ти граєш зі мною, Арсене! — мої слова дзвеніли від обурення. — За те, що, виявляється, тобі мало було просто зіпсувати мені життя, ти ще хочеш викинути мене з роботи!  
Він нахилив голову, його вуста скривилися в легкій посмішці.  
— Я не звільняю тебе, Карина.  
— Тоді поясни, чому Савчук сказала мені йти? Чому вона натякала, що ти маєш до цього стосунок?  
Його обличчя залишалося незворушним, але в очах промайнув якийсь блиск, який я не змогла розшифрувати.  
— Тетяна Вікторівна… — почав він, але я перебила:  
— Вона сказала, що у компанії не терплять романів на роботі! Хоча між нами нічого вже немає!  
Його посмішка зникла. Він підвівся зі свого крісла і, не відводячи погляду, повільно обійшов стіл.  
— Йди працювати, Карина, — сказав він нарешті, його голос став нижчим, майже м’яким. — Я сам поговорю з Тетяною Вікторівною.  
Я відчувала, як у грудях вирували емоції — злість, образа, але разом із тим і спантеличеність. Він виглядав спокійним, навіть надто впевненим.  
— Якщо я дізнаюся, що ти знову втручаєшся в моє життя… — почала я, але він лише зітхнув.  
— Просто йди, Карина.  

Я вчепилася пальцями в ручку дверей, на секунду ще затримала на ньому погляд, а потім різко повернулася і вийшла. Коридор здавався несподівано тихим. У грудях калатало серце, а в голові крутилися його слова.  
Щойно я повернулася до свого кабінету, в голові ще крутилися думки про Арсена та нашу розмову. Але не встигла я перевести подих, як до мене підійшла Олена. Вона нахилилася ближче, ніби боялася, що її почують стіни, і запитала тихим голосом:  
— Каринко, це правда? У тебе справді були стосунки з Арсеном?  
Я здивовано звела на неї погляд і одразу ж похитала головою.  
— Ні, Олено. Відносин ніяких не було і немає.  
Її очі недовірливо звузилися.  
— Але всі говорять…  
Я перервала її, склавши руки на грудях:  
— А хто всі? Хто це розпускає?  
У думках я вже звинувачувала Савчук. Вона цілком могла натякнути комусь із підлеглих, а потім чутки самі розлетілися по офісу, як дим. Але Олена, трохи зніяковівши, знизала плечима.  
— Машка, секретарка Арсена. Вона все і про всіх знає.  
Я глузливо пирхнула.  
— Ну тоді все ясно. Це Машка і має з ним роман, от і прикривається плітками про мене.  
Олена всміхнулася, схрестивши руки.  
— Ну, формально вона ж його секретарка… Все як у любовному романі.  
Я тільки скептично хмикнула.  
— Так, тільки от я — точно не головна героїня в цій історії.  
Мені більше не хотілося обговорювати плітки. Я відчувала, як всередині піднімається злість, але втома від усіх цих розбірок брала верх. Тому я розвернулася і попрямувала до кухні. Заварюючи собі каву, я дивилася, як темна рідина наповнює чашку, і намагалася впорядкувати думки. Офісне життя більше нагадувало дешевий серіал, ніж роботу. І все ж… Чому ці плітки з’явилися саме зараз? Поволі простувала коридором, вертаючись до свого робочого місця. Раптом у дверях кухні мені перетнула дорогу моя колега Настя. Вона стояла, схрестивши руки на грудях, і дивилася на мене так, наче побачила привид.  
— Карина? — у її голосі звучав подив. — Я думала, тебе звільнять.  
Я видихнула і зробила ковток кави, перш ніж відповісти.  
— Через плітки не звільняють, Настю.  
Вона співчутливо хитнула головою.  
— Ти просто не розумієш. Машка тебе бачити не хоче. Вона не заспокоїться, поки не вижене тебе з офісу.  
Я скептично хмикнула.  
— І що, в нас тут новий директор? Яка мені справа до Машки?  
Настя трохи знітилася, але її очі світилися особливим блиском — таким, який з’являється, коли людина хоче розповісти щось справді сенсаційне.  
— Карина… Тебе звільнять. Я майже впевнена.  
Я поставила чашку на підвіконня і схрестила руки.  
— Чому?  
Настя зітхнула, ніби їй шкода мене.  
— Бо Арсен Констянтинович зробив Маші пропозицію.  
Що? Мені почулося?  Я відчула, як кров відступає від мого обличчя. Долоні спітніли, а в голові відчулося дзвінке запаморочення. Арсен. Машка. Пропозиція.  
Я подивилася на Настю, шукаючи в її очах жарт, помилку, хоч якусь шпарину, що спростувала б цю інформацію.  
— Ти жартуєш?  
 Настя сумно похитала головою. 
— Ні. Всі в офісі говорять про це. 
Усі в офісі… Значить, поки мене пліткували, поки розпускали нісенітниці, поки я виправдовувалася перед Савчук — у Арсена була наречена. І я виглядала не просто дурепою. Я виглядала як повія, яку він використав і залишив у бруді. Мене кинуло в жар, а потім у холод. Здавалося, що всі стіни офісу зараз зімкнуться навколо мене, що колеги, які проходять повз, знають більше, ніж я. 
Мені потрібно було відійти. Зібратися. Дихати. 
— Карино, все добре? — голос Насті здавався далеким, ніби вона стояла за склом. 
Я ледве кивнула і схопила чашку. 
— Так… так… Я… у мене багато роботи.