Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Презентація закінчилася гучними оплесками, келихами шампанського й усмішками. Усі були задоволені. Усі, окрім двох.

Ніка вийшла з приміщення одна з перших. Від її напруженого обличчя не лишилося й сліду натхнення — лише втома, холодна втома, і відлуння погляду, який пік шкіру сильніше, ніж сонце в спекотний день. Адріан. Його очі були такими ж… Але тепер у них було більше болю, розкаяння і... надії?

Вона не могла збагнути, навіщо він знову з’явився в її житті. Навіщо отой пронизливий погляд, ніби він і досі кохає. Ніби не було зради. Ніби не було болю.

У таксі, притулившись до вікна, Ніка мовчала. Місто миготіло у світлі ліхтарів, а вона відчувала, як всередині розривається все те, що так довго будувала з уламків. Її думки оберталися навколо одного:
У нього є дитина. Сім’я. Жінка, яку він обрав. Ірен. А я?.. Просто епізод у його житті?

Додому вона повернулась уже після півночі. Квартира зустріла її тишею. Тією самою тишею, що колись давала спокій, а тепер душила. Ніка повільно зняла пальто, кинула сумку на підлогу й просто впала на диван, не вмикаючи світло. Лежала так, дивлячись у темряву, з вологими очима й серцем, що билося глухо і важко.

Її губи тремтіли. Вона не знала — злість це, чи біль. А може, туга.

“Чому він повернувся? Навіщо?” — думки збивалися. — “Я ледь навчилася дихати без нього. Навчилася жити. А тепер — знову все спочатку?”

---

Тим часом, у номері готелю, за кілька кілометрів від неї, Адріан сидів у темряві, стискаючи склянку віскі. Телевізор був увімкнений, але звук вимкнено — лише миготіння екрану відбивалося в його очах. Він не бачив картинки. Він бачив її.

Ніку. Її очі. Її байдужий погляд, коли вона зробила вигляд, ніби не знає його. Він ніколи не бачив її такою — холодною, закритою, незнайомою. І це боліло сильніше, ніж будь-які слова.

Він налив ще. І ще.

У голові крутилась одна думка:
“Весь цей час вона була зовсім поруч. А я жив у Києві, переконаний, що вона десь далеко, з чоловіком, з новим життям, щаслива без мене. Я вважав, що маю залишити все як є… Але я помилявся.”

Адріан не міг більше обманювати себе. Від тієї ночі, коли вона пішла, життя втратило сенс. Ірен, її брехня, дитина, якої не було... Весь цей хаос зруйнував його, і тільки тепер він почав розуміти, що втратив більше, ніж просто кохану. Він втратив себе.

І ось вона знову поруч. Така сильна. Незалежна. Успішна.
Жінка, яку він любив більше за життя. І досі любить.

Він поставив склянку на стіл і підвівся.
У вікні — нічне місто. Вогні. І Ніка — десь у цьому місті.
Жива. Рідна.

— Я поверну тебе, Ніко, — прошепотів він. — Ти досі моє серце. І цього разу я не дам тобі піти. Навіть якщо доведеться боротися за кожен твій погляд.

У нього вже був план.