Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Казки про богатирів та лицарів 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

393
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки про богатирів та лицарів" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 119
Перейти на сторінку:
поможи, я давно сама того хочу.

— А де ж твій чоловік?

— Поїхав, — каже, — на полювання. Скажи йому, коли він має час, нехай зараз доїжджає й забирає мене.

Приїхав Іван, забрав її, заплатив бабі й поїхав. Їде він, їде, приїжджає в десяте царство.

Білий-Полянин із своїм Гнатом-Булатом, вірним слугою, вертається з полювання. Б’є свого коня тесаком між вуха.

— Ну, — кричить, — скоріше до Прекрасної Настасі на чай поспівай!

Кінь до нього говорить:

— Пане любий, пане милий, уже Прекрасної Настасі немає.

— А де ж вона? — питається Білий-Полянин.

— Сильний богатир Сухобродзенко Іван узяв.

— Нічого, мій коню! — каже. — Ще ми приїдемо, виоремо, насіємо жита, жито виросте, нажнемо, намолотимо, наваримо пива, нап’ємось і поїдемо доганяти, тоді й доженемо.

А кінь тільки на трьох ногах. Приїхали додому, зробили так, як казав Білий-Полянин. Потім погнався у погоню й догнав Сухобродзенка й відняв Прекрасну Настасю, а його порубав, посік на капусту і коня його також порубав.

Лежать вони обидва порубані. Йде зайчик, подививсь, пізнав його. Сів та й плаче:

— Це ж мій господар, той, що моїх діток голодних нагодував.

Летить качечка й питається:

— Зайчику, зайчику, чого ж ти плачеш?

— Як же, — каже, — мені не плакати, коли це лежить порубаний мій господар, що моїх діток нагодував.

Качка пізнала його й каже:

— Адже ж він і моїх діток нагодував.

Сіли вони і вдвох почали плакати. Йде вовк і питається:

— Зайчику-братику, а чого це ти плачеш?

— Як же, — каже, — мені не плакати, коли він моїх діток нагодував, а тепер я йому не можу нічим помогти.

Вовк сів і собі став плакати:

– І моїх, — каже, — діток він нагодував.

Утрьох уже плачуть.

Качечка говорить їм:

— Чого ми будемо плакати! Ну, щось думати про нього!

Качка полетіла, а зайчик побіг за нею. А вовкові сказали, щоб стеріг.

— Гляди, ж, — кажуть, — вовче, стережи його й не чіпай. Бо не дивись, що ми такі маленькі, а ми тебе також посічем, як ось він посічений лежить.

Побіг зайчик до гончара й украв двоє горняток: одно причепив качечці під праве крильце, друге — під ліве. Зайчик побіг, качечка полетіла. Прибіг зайчик у Чуй-ліс. У тім Чуй-лісі є криниця, а в тій криниці — цілюща й живуща вода, а коло неї стоїть дванадцять чоловік сторожів.

Тепер качечка сіла на яблуні, а зайчик почав бігати між ними. Вони ось-ось не вхоплять його.

— Чи бач, братці, зайчик! Якби ми його зловили, було б що пообідати.

Шість чоловік побігло за ним. Він бігає між ними, вони мало його не вхоплять. А він усе так робить, щоб як тільки відвести ще й їх від криниці.

— Братця! — кричать вони. — Дайте помочі! Зловимо зайчика!

І ті собі від криниці та за зайчиком. А качечка з дерева пірнула у ту криницю, набрала цілющої і живущої води й полетіла. Вони як оглянуться та покинули зайчика і до криниці. Зайчик за качечкою побіг, і слід простиг. Прибігають. А вовк усе сидить і стереже.

— А що, — кажуть, — вовче, не зачіпав?

– Їй-бо, — каже, — не зачіпав!

От вони покропили цілющою водою, Іван оцілів. Покропили живущою, він ожив.

— Ото, — говорить, — як я заснув!

— Еге, — кажуть, — пане любий, дивися, — кажуть, — як ти був заснув, так, як твій кінь.

Покропили коня, він зцілився й ожив. Надумався Іван, що у нього відняв Білий-Полянин Настусю, вернувся назад і поїхав до тієї сторони. Приїжджає.

— Здорова була, — каже, — стара!

— Здоров, Іване! Адже ж він тебе був на капусту порубав!

— Ні, — каже Сухобродзенко, — то він не мене порубав, а куль соломи. Піди, стара, й спитай Настусю: нехай вона допитається, де він такого коня добув!

Пішла стара й каже:

— Здорова була, Настусе Прекрасна! Приїхав Сухобродзенко Іван!

— Але ж, — каже, — він його на капусту порубав?

— Ні, не його, а куль соломи. Казав він тобі, щоб ти довідалася, де Білий-Полянин такого коня взяв?

Приїжджає Білий-Полянин. Вона його й питається:

— Скажи мені, де ти такого коня взяв, що як ми далеко не втекли, а ти нас таки догнав.

— Прекрасна Настусе! За ті коні, — каже, — збувають голови. Є, — каже, — Чуй-ліс. У тім лісі є три баби, і в однієї баби є три кобили. Хто тих три кобили попасе три дні, той заробить лошака. А хто не встереже й упустить, той збудеться своєї голови.

Вона все розказала старій. А та це все переказала Іванові Сухобродзенку. Уклонився він бабі й пішов. Ішов, ішов, аж у десяте царство зайшов, їсти йому дуже схотілося. Дивиться він — аж над дорогою гніздо шершнів. Він поліз на дерево, коли матка вискакує з гнізда і каже йому:

— Слухом чувати, Сухобродзенка Івана у вічі видати. По що ти так високо до нас забрався?

— Не питай, — каже, — бо я дуже їсти хочу і вас усіх із гніздом з’їм.

— Не їж, — каже, — я тобі у великій пригоді стану!

Подумав він, подумав, кинув їх і пішов. Дивиться — комашні купа. Матка вискочила й каже:

— Слухом чувати, Сухобродзенка Івана у вічі видати! Навіщо ти нас рунтаєш?

— Не питай, — каже, — як я їсти хочу, то вас усіх з купиною з’їм!

— Не їж, — каже, — я тобі у великій пригоді стану.

Подумав, подумав він і пішов далі. Йде понад морем, аж дивиться — на піску лазить рак. Сам висох увесь, а живий. Він подивився — їсти нічого — взяв та й кинув у воду. Рак очуняв, вернувся й каже:

— Спасибі тобі, Сухобродзенку Іване, що ти мене врятував, я тобі у великій пригоді стану.

Пішов він далі. Дивиться — палі. На кожній голова стримить, тільки на одній нема. От він і думає:

— Отут-то моя голова поляже!

Йде далі. Дивиться — хатка, а в тій хатці стара бабка. От він і каже:

— А здорова, бабко, а чи в тебе тут, — каже, — кобили пасти?

— У мене, — каже вона. — Три дні попасеш — візьмеш лоша, а як погубиш — голови позбудешся. Ночуй, — каже, — у мене. А я тим часом піду до кобилок замовити, щоб тобі було лоша за цих три дні.

Пішла вона. А її дочка йому й каже:

— Не вечеряй, а йди послухай, що вона їм буде казати.

Пішов він і слухає, а вона й каже:

— Дивіться ж, як він пожене вас пасти, то щоб ви мені втекли в Чуй-ліс — там він вас не знайде.

Він вернувся в хату, а дівчина й питається його:

— А що? Чув?

1 ... 49 50 51 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки про богатирів та лицарів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки про богатирів та лицарів"