Читати книгу - "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уже трішки далі за Редингом річка знову набирає своєї краси. Біля Тайлхерста її трохи псує залізниця, але від Меплдерхема до Стритлі вона прекрасна. Трішки вище за Меплдерхемським шлюзом стоїть Хардвік-Хаус. Там Карл І грав у кулі. Околиці Пенгборна, там де стоїть чудовий невеличкий готель «Лебідь», добре знайомі як завсідникам усіляких мистецьких виставок, так і місцевим мешканцям.
Ми відчепились від баркаса моїх друзів неподалік від грота, і тут Гарріс вирішив, що настала моя черга гребти. Як на мене, це вже було занадто. Вранці ми домовились, що я проведу човна на три милі вище Рединга. Зараз ми були в десяти милях за Редингом! Поза всяким сумнівом, це знову була їхня черга гребти.
Однак ні Джорджа, ні Гарріса переконати у своїй правоті мені не вдалося, тож аби марно не сперечатися, я взявся до весел. Не минуло й хвилини відтоді, як я почав гребти, коли Джордж помітив, що по воді пливе якийсь чорний предмет. Ми підпливли ближче. Коли ми наблизились, Джордж нахилився до нього і вхопив його. Тієї ж миті він з криком відсахнувся, сполотнівши від переляку.
Це було тіло мертвої жінки. Воно легко колихалося на воді, а обличчя її було миловидним і сповненим спокою. Не можна сказати, що воно красиве: воно передчасно постаріло, схудло і витяглося. Та попри те що на нього лягли сліди нужденності і бідності, воно було добрим і привабливим. На ньому застиг вираз повного спокою, який інколи можна спостерігати на обличчі хворого, коли нарешті його полишає біль.
На наше щастя — оскільки в нас не було жодного бажання застрягнути у місцевих судах та у слідчих — якісь люди на березі також помітили тіло і взяли на себе всі турботи щодо подальшої його долі.
Про історію тієї жінки ми дізналися пізніше. Як і слід було чекати, це була стара, доволі звична історія. Вона покохала, але її обманули, а може вона сама помилилася. Так чи інакше, вона згрішила — таке інколи трапляється з нами. Це, звичайно, вразило її родину, друзів, і, охоплені обуренням, вони зачинили перед нею всі двері.
Залишена наодинці у цій боротьбі зі світом, із соромом, який важким каменем впав їй на плечі, вона опускалась усе нижче і нижче. Деякий час вона жила на дванадцять шилінгів на тиждень, які заробляла своєю дванадцятигодинною важкою працею. Шість шилінгів вона витрачала на дитину, а на решту намагалася втримати душу у своєму тілі.
Скріпити воєдино тіло і душу шістьма шилінгами на тиждень не дуже то й вдається. При такому ненадійному зв'язку вони щоразу намагаються розпрощатися одне з одним. І, схоже, одного дня вона у всій виразності побачила біль і безвихідь свого існування, а гірке передчуття подальших насміхань довело її до відчаю. Вона востаннє спробувала звернутися по допомогу до своїх друзів, але за холодною стіною своєї добропорядності вони не почули голосу заблукалої вигнанниці. Тоді вона пішла до своєї дитинки, взяла її на руки і поцілувала. Відчуття невимовної туги і тупого болю переповнювали її, але вона жодною рисою не виказала того, що коїлось у неї в душі. Вона поклала у руку дитинці пакуночок цукерок за один пенні і пішла. На останні кілька шилінгів, що залишились у неї, купила квиток і вирушила до Горинга.
Напевно, всі її найгіркіші спогади були пов'язані з лісистими околицями та яскравими зеленими лугами, що простягалися довкола Горинга. Дивно, але жінки чомусь завжди хапаються за ніж, який їх ранить. А може, з-поміж прикрих спогадів у її пам'яті зринали і осяяні сонцем солодкі миті, які вона провела тут у густій тіні велетенських дерев, що до самої землі опустили своє гілля.
Увесь день вона блукала лісом, що простягся вздовж річки, а потім, коли настав вечір і сірі сутінки розкинули над водою свої темні покривала, вона простягла свої руки до мовчазної річки. Стара річка, якій відомі були всі її печалі й радощі, обійняла її своїми ніжними руками, пригорнула до своїх грудей і втамувала біль.
Ось так згрішила вона у всьому: і в житті, і в смерті. Поможи їй, Боже! І всім решта грішникам, якщо такі ще є.
Горинг на лівому березі, а Стритлі — на правому — місця, що зачаровують своєю красою, і ваблять, аби залишитись там на кілька днів. Околиці Пенгбурна так і спонукають до катання під вітрилом у сонячний день чи до греблі під місяцем. А які мальовничі навколишні краєвиди! Того дня ми хотіли було гребти до Воллінгфорда, але привітне усміхнене обличчя річки спокусило нас затриматись тут. Ми залишили човен біля мосту, вирушили до Стритлі і, на превелике задоволення Монморенсі, пішли снідати до «Буйвола».
Кажуть, що колись схили, які височать обабіч річки, були єдиною горою, яка стояла на шляху Темзи. Тут, трохи вище від Горинга, вона і закінчувалась, утворюючи величезне озеро. Я не можу ні стверджувати цього, ані заперечувати. Я просто кажу те, що чув.
Стритлі — дуже старовинне місто. Як і більшість усіх прибережних міст і сіл, воно бере свій початок ще за часів бритів і саксів. Якщо вам доводиться вибирати, де зупинитися, то Горинг не такий привабливий, як Стритлі. Водночас він досить гарний. Та й залізниця там близенько (на випадок, якщо ви вирішите тихенько з'їхати, щоб не оплачувати рахунок за готель).
РОЗДІЛ XVII
Прання. Риба і рибалки. Про мистецтво ловити рибу вудкою. Чесний рибалка. Одна історія про рибу.
У Стритлі ми були два дні, і там нам нарешті випрали одяг. Ми було намагалися випрати його самотужки в річці, під керівництвом Джорджа, але нічого в нас із того не вийшло. Хоча сказати, що нічого не вийшло, — це не сказати нічого, тому що після того прання наш одяг став виглядати значно гірше, ніж до нього. Правду кажучи, до прання наш одяг був надзвичайно брудним, але все ж таки його можна було носити. Коли ж ми його попрали в річці, не помилюся, коли скажу, що після того річка стала значно чистішою. Під час того прання ми зібрали на свій одяг весь бруд, який був у річці між Редингом та Хенлі.
Праля в Стритлі сказала, що вона вважає своїм обов'язком взяти з нас за те прання втричі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє у човні (якщо не рахувати собаки)», після закриття браузера.