Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 120
Перейти на сторінку:
не помітила, й мій погляд перенісся назад на Лорана. А той уже рухався швидше, його очі свердлили частокіл дерев.

Тоді я побачила все на власні очі: велетенська чорна постать тихо, мов тінь, винирнула з-поміж дерев і рушила в бік вурдалака. Це було щось незвичайне — високе як кінь, але набагато ширше й м’язистіше. Довга морда оскалилася, виставивши напоказ гострі, немов скальпель, ікла. З пащі вихопилося злісне гарчання, схоже на протяжне відлуння грому.

Ведмідь. Тільки це був зовсім не ведмідь. У будь-якому разі саме це чорне гігантське чудовисько викликало паніку в цілому містечку. Здалеку будь-хто би міг переплутати його з ведмедем. Хто ще може бути таким величезним і сильним?

Мені колись хотілося подивитися на нього хоч оддалік. А тепер він тихо пересувався по траві за десять метрів від того місця, де я стояла.

«Не рухайся навіть на дюйм[6]», — прошепотів голос Едварда.

Я витріщилася на жахливу істоту, у голові все переплуталося через те, що я намагалася придумати їй ім’я. Істота рухалася, як собака. Мені на гадку спало єдине пояснення, і я заціпеніла від страху. Я ніколи не думала, що вовк може бути таким великим.

З його пащеки знову вихопилося гарчання, і я аж затремтіла від цього звуку.

Лоран позадкував до дерев і, охоплений панікою, промчав повз мене. Чому Лоран відступає? Звісно, вовк велетенський, але ж це тільки тварина. Чому вампір боїться тварини? А Лоран боявся! Його очі округлилися від жаху, як щойно мої.

І немов на підтвердження моїх міркувань, виявилося, що велетенський вовк не сам. Обабіч нього з-поміж дерев один по одному показалися ще два чудовиська. Один був сірий, другий — коричневий, але жоден із них не був такий високий, як найперший. Сірий вовк з’явився з-за дерев усього за кілька кроків від мене, його очі вивчали Лорана.

Перш ніж я прийшла до тями, з’явилися ще два вовки. Вони вишикувалися ключем, немов гуси, що летять на південь. Злобний коричневий монстр протиснувся крізь кущі й опинився на відстані витягнутої руки від мене.

Я підсвідомо відсахнулася й відскочила — це була найбільша в моєму житті дурниця. Я завмерла, чекаючи, що вовки повернуться до мене, набагато слабшої й доступнішої здобичі. Як я хотіла, щоб Лоран кинувся й розтерзав вовків — вони йому на один зуб! Я подумала, що краще б мене з’їв вурдалак, аніж стадо велетенських вовків.

Червонувато-бурий вовк, який стояв найближче, повернув голову, відреагувавши на мій подих.

Його очі були темні, майже чорні. Якусь мить він дивився на мене, і його очі здалися мені зарозумними, як на дикого звіра.

Коли ця істота поглянула на мене, я раптом подумала про Джейкоба — і чомусь із вдячністю. Принаймні я прийшла сюди сама, на цю казкову галявину з велетенськими чудовиськами. Принаймні Джейкоб не загине. Принаймні його смерть не буде на моїй совісті.

Гучний рев вожака зграї змусив червонувато-бурого вовка знову повернутися до Лорана.

Лоран із неприхованим жахом дивився на велетенських вовків. Я нічого не розуміла. Але потім із подивом побачила, як він несподівано підскочив і зник між деревами.

Він утік.

Через секунду вовки кинулися за ним. Вони перетнули галявину кількома довгими стрибками, виючи й клацаючи зубами так гучно, що я аж затулила вуха руками. Щойно вони зникли в лісі, як ці звуки одразу стихли.

Я знову залишилася сама.

Мої ноги підкосилися, і я впала навколішки, важко схлипуючи.

Я знала, що мені треба тікати. Тікати негайно. Скільки часу вовки переслідуватимуть Лорана, перш ніж повернуться по мене? А може, повернеться Лоран? Чи шукатиме він мене?

Спочатку я не могла рухатися. Мої руки й ноги трусилися, і я не могла підвестися з колін.

Мозок відмовлявся працювати. Я не могла пояснити те, свідком чого щойно стала. Вампір не повинен втікати від собак-переростків. Ніякі зуби не здатні прогризти його гранітну шкіру.

А вовкам слід було триматися на безпечній відстані від Лорана. Навіть якщо їхні великі розміри навчили їх не боятися нічого, все-таки їм не варто було його переслідувати. Сумніваюся, що його крижана мармурова шкіра пахне апетитно. Чому вони не звернули уваги на теплокровну й слабку істоту, таку як я, замість полювати на Лорана?

Маячня якась!

Холодний вітер пронісся галявиною, розхитуючи траву, наче в ній щось повзало.

Я звелася на ноги й позадкувала від цілком безпечного вітру. Спотикаючись, охоплена панікою, я розвернулась і стрімголов кинулася поміж дерев.

Наступні кілька годин були просто пекельні. Я вибиралася з лісу втричі довше, ніж шукала кляту галявину.

Спочатку я не звертала уваги, куди біжу, зосередившись тільки на тому, від чого тікаю. Перш ніж я взяла себе в руки та згадала про компас, я вже заблукала в незнайомому темному лісі. Руки так сильно трусилися, що я була змушена покласти компас на брудну землю, щоб зорієнтуватися в просторі. Що кілька хвилин я зупинялася, клала компас на землю, перевіряючи, чи досі я рухаюся на північний захід. Раптом я почула звук, який не змогли заглушити мої поспішні кроки, — тихий шепіт істоти, що причаїлася в густому листі.

Несподіваний крик сойки налякав мене, я підскочила й упала на густу ялину, яка поколола мені руки та скуйовдила волосся. Неочікуваний стрибок білки змусив мене заверещати так голосно, що аж заболіли вуха.

Нарешті в деревах попереду з’явився просвіток. Я вибігла на порожню дорогу за милю від того місця, де залишила пікап. Виснажена, нажахана, я повільно побрела на його пошуки. Коли я зрештою сіла в машину, то вголос розплакалася. Спочатку я заблокувала всі дверцята і лише тоді витягнула ключі від машини. Рев двигуна заспокоював і здавався таким безпечним! Він допомагав мені стримувати сльози, поки я гнала пікап до шосе.

До того часу, як я дісталася додому, я зуміла трохи заспокоїтися, хоча досі нервувала. Машина Чарлі стояла біля будинку — я й не знала, що вже так пізно. Небо вже зовсім стемніло.

— Белло? — гукнув Чарлі, коли я захряснула вхідні двері й поспішно замкнула їх на замок.

— Так, це я, — мій голос тремтів.

— Де ти була? — рявкнув він, вийшовши з кухні. На його обличчі застиг грізний вираз.

Я вагалася. Мабуть, він уже дзвонив родині Стенлі. Буде краще, якщо я скажу правду.

— Я гуляла, — визнала я. Його очі звузилися.

— А чому ти не поїхала до Джесики?

— Сьогодні я була не в гуморі для матаналізу. Чарлі схрестив руки на грудях.

— Здається, я просив тебе триматися якнайдалі від лісу.

— Так, я

1 ... 49 50 51 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"