Читати книгу - "Холодний Яр"

По короткій нараді постановляємо перенести табор до манастиря. Частина козаків пішла полювати на заблуканих у лісі москалів. Одна сотня пішла за залишеними у лісі речами. Кілька чоловік занялося стягуванням до лісу і закопуванням трупів.

В цей час приїхав до манастиря верхи зв'язок із Жаботина в супроводі верхівця із Мельників. Коли червоні переїжджали через Жаботин, він іншими дорогами поскакав у Мельники. У Мельниках зарядили збірку дієвої сотні, а його послали з провідником до нашого табору у лісі. В таборі нас вже не застали, а від хлопців, що йшли за речами, довідалися, що вже «спізнилися». Отаман передав до Жаботина, що коли завжди будуть так «попереджувати» про наближення ворога — то невелика з того буде користь.

В наступні дні «Мотря» знову зажила життям воєнної фортеці. На дорогах до манастиря на скору руку викопали легко укріплені пункти передової оборони. Кожна сотня дістала на валах свою дільницю на випадок наступу червоних. Левадний розмітив місця для кулеметів та мінометів. Найближчі села були повідомлені про відновлення порядку бойової збірки за великим дзвоном Мотриного манастиря. Сама залога налічувала вже понад сімсот козаків.

X

На третій чи четвертий день після заняття нами манастиря дістаю від отамана наказ про призначення мене членом на сьогоднішнє посідання організаційного суду.

Коли за столом в отамановій келії засіли отаман, Чорнота, Ільченко, Семен Чучупака і я, чотири голоси доручили мені головувати на цьому посіданні, та голос забрав отаман.

— Маємо розглянути справу одного із членів нашої організації, який зрадив ворогові імена трьох інших членів організації. То були дорогі для національної справи люди. Чека їх розстріляла. Хочу знати твою думку, осауле, — якій карі він підлягає?

Я міг лише стиснути плечима:

— Мене дивує, отамане, що ти мене про це питаєш. Коли ми робили постанову про організаційний суд, то для всіх і на завжди було сказано, що такий член підлягає смерті хоч би зробив то несвідомо.

— Бачиш, Юрій... Ми всі тебе любимо і не хотіли би, після пережитого недавно тобою, завдавати тобі болю, але... є речі, що стоять вище від нашого хотіння...

Мене здивували ці «вступи», неначе тим підсудним мав стати я. Кажу про це з усмішкою товаришам.

Отаман тепло, але твердо глянув мені в очі.

— Це, Юрій, зробила Галя.

— Що? Це неможливе!

Присутні мовчки кивнули підтверджуюче головами.

Чорнота, що сидів поруч мене, обняв мене за плече.

— Ще до твого приходу наші хлопці із Телепинської міліції зв'язали і перепачкували вночі до Холодного Яру уповноважненого Кам'янської чека по боротьбі з «контрреволюцією», який приїхав був до Телепина для налагоджування агентурної сітки. Завдяки нотаткам знайденим у його портфелі та його признанням на допиті ми відкрили таємницю розстрілу наших людей у Кам'янці.

Член-секретар суду Ільченко розкрив і підсунув до мене обгортку з паперами. Переглядаю зізнання розстріляного уповноваженого чека, нотатки з його записної книжки, обговорюємо спільно справу і переді мною стає у цілий зріст страшна правда.

Коли Галя довідалася, що я «загинув», то від болю стратила зовсім голову. Поділилася своїм горем з товаришкою, яка в той час була вже тайною агенткою чека. Та оповіла все уповноважненому, додавши, що вона підозріває, що Галя знає хто у Кам'янці зв'язаний з Холодним Яром.

Коли єлісаветградська чека розіслала по різних чека світлину з мене і Зінкевича, розшукуючи зв'язків організації, той уповноважнений зручно використав це. Закликав до себе Галю і сказав їй, що я не загинув, а знаходжуся в арешті чека. Показав мою світлину з датою знимки. Розположивши до себе ласкавою співчутливою розмовою, запропонував їй, що коли вона видасть хто у Кам'янці зв'язаний з Холодним Яром, то він ручить їй, що забравши мене із справою до себе, не розстріляє, а вишле до якоїсь місцевости у центральній Московщині. Вона зможе поїхати зо мною, ніби не знаючи, чому мене звільняють.

Напівзбожеволіла від горя дівчина, що не могла у свому душевному стані розважати холодним розумом, повірила, що вирятує цим мені життя і видала всіх кого знала.

Чека, розстрілявши головніших, стежила за останніми до нового розвинення організації. Та хлопці занюхали небезпеку і повтікали. Галі не арештували. Той уповноважнений, діставши в лісі півсотні шомполів, признався, що про те, що Галя теж приймала активну участь в роботі, голові чека й другим чекістам не сказав, щоби не поспішили з її розстрілом. Мав замір використати її ще й просто як гарну дівчину, що подобалася йому. Розстріляні хлопці її не видали під час допитів і биття.

Суд відбувався сьогодні тому, що Ільченко довідався, що Галя, окружним шляхом, приїхала до тітки у Медведівку і збирається прийти до мене у манастир.

Серце стиснули залізні обценьки. Моя вимріяна Галя, думка про яку дала мені силу урятувати собі життя — мусить сьогодні померти... Не хочу! Цього не може бути!

Але чому? Тому, що вона зрадила з любови до мене? — Яке діло жорстоким законам боротьби до причин зради! Тому, що я її люблю? Що обходять ті невблаганні закони особисті почування їх рабів! Кожен із нас — за те саме — підлягає тій самій карі.

Підсуваю до себе написаний вже короткий вирок і, поклавши під ним перший підпис, виходжу із келії прибитий, змучений. Зайшовши у сад, падаю лицем в траву, пробитий наскрізь лезом однієї думки: Галя мусить вмерти.

Після обіду прийшла до манастиря Галя, змарніла, розгублена. Болюче спімнулися світлі мрії про цю зустріч... Сідаємо з нею на лавочці коло Компанійцевої могили.

— Тебе звільнили?

— Ні, я утік, як вели розстрілювати.

Груди їй рушив глухий стон.

— Я хотіла відібрати собі життя... А тепер я так хочу жити!.. для тебе...

Подумавши про щось, здрігнулася і припала всім тілом до мене.

— Я вже більше звідси не піду... буду з тобою...

Холодне, тупе лезо поверталося в грудях. При думці про те, що мало статися всі атоми тіла спалахнули буйним протестом. Не хочу! Цього не буде! Ще є час... Виберу собі у штабі добрі большевицькі документи, візьму із совітських грошей, що їх як осаул мав у свому розпорядженні, більшу суму і увечері, захопивши Галю, зникну з Холодного Яру. Замість неї — віддам на смерть свою честь.

Та хтось інший в мені суворо стиснув в кулак серце. Яке тут значіння має твоя честь?! Утікаючи з боротьби — чи не вбиваєш ти ножа в плечі справі, якої