Читати книгу - "Хранителі"

Трейвіс купив іменну футболку, на якій замовив напис «Нора любить Ейнштейна», — Нора в цей час чекала осторонь. Хоч вона і переконувала, що не носитиме футболок, бо це не її стиль, Трейвіс знав, що вона таки вдягне її, бо їй подобався Ейнштейн.

Ейнштейн хоч і не міг прочитати напис на футболці, здавалося, розумів, що це означає. Коли вони вийшли з магазину і відв’язали пса від паркометра, Нора похвалилася йому футболкою, і той, із серйозним виглядом оглянувши напис, почав радісно облизувати Нору.

Впродовж цілого дня трапився лише один неприємний момент. Коли вони зайшли за ріг і підійшли до наступної вітрини, Нора раптом зупинилася і почала роздивлятися людей, що гуляли доріжками. Вони їли морозиво у великих крафтових вафельних стаканчиках, яблучні пироги, загорнуті у провощений папір. Там були туристи у ковбойських капелюхах із пір’ям, які вони придбали в одному з магазинів, гарненькі дівчата у коротких шортах та бікіні, товстелезна жінка в жовтому муу-муу[25]. Люди розмовляли англійською, іспанською, японською, в’єтнамською й іншими мовами, які можна було почути у будь-яких туристичній місцях. Потім Нора подивилася вздовж вулиці на сувенірний магазин, побудований у формі триповерхового млина з каменю та дерева, і вражено завмерла. Трейвісу довелося повести її до лавки у невеличкому парку, де вона, тремтячи, просиділа кілька хвилин. Аж потім вона змогла розповісти Трейвісу, що сталося.

— Перевантаження, — нарешті промовила Нора тремтячим голосом. — Так багато… нових місць… звуків… стільки різних речей одночасно. Вибач.

— Все гаразд, — розчулившись, відповів Трейвіс.

— Я звикла сидіти в чотирьох стінах. На нас дивляться?

— Ніхто нічого не помітив. Нема на що видивлятися.

Нора сиділа зі згорбленими плечима, опустивши голову і склавши руки, поки Ейнштейн не поклав їй голову на коліна. Гладячи собаку, вона поступово заспокоювалася.

— Мені сподобалося, — промовила Нора до Трейвіса, хоч і досі не піднімала голови. — Чесно. Я подумала, наскільки зараз я далеко від дому і як це чудово…

— Не дуже далеко. Менше, ніж в годині їзди, — запевнив Трейвіс.

— Довгий, довгий шлях, — сказала вона.

Трейвіс подумав, що для неї це дійсно була велика відстань.

Нора продовжила:

— Коли я усвідомила, як далеко від дому і… яке тут усе не таке… мене заціпило і я злякалася, як дитина.

— Ти хочеш повернутися до Санта-Барбари?

— Ні! — відповіла вона, нарешті глянувши Трейвісу в очі й похитавши головою. Зважившись, вона подивилася на людей, які гуляли у невеликому парку, та на сувенірний магазин у формі млина. — Ні. Я хочу побути тут іще. Весь день. І хочу повечеряти у місцевому ресторані. Не у відкритому кафе, але десь усередині, як інші люди. А потім я хочу поїхати додому, коли стемніє. — Вона кліпнула і з дивною інтонацією повторила: — Коли стемніє.

— Добре.

— Якщо, звісно, ти не хочеш повернутися раніше.

— Ні, ні, — запевнив Трейвіс. — Я планував провести тут увесь день.

— Це дуже мило з твого боку.

Трейвіс здійняв одну брову.

— Ти про що?

— Ти знаєш.

— Боюся, що ні.

— Ти допомагаєш мені вийти у світ, — взялася пояснювати Нора. — Витрачаєш власний час, щоб допомогти комусь… такій людині, як я. Це дуже благородно з твого боку.

Трейвіс був вражений.

— Норо, повір, це не милосердя.

— Я впевнена, що у такого чоловіка, як ти, є цікавіші справи травневого недільного вечора.

— Звісно ж, — прокоментував Трейвіс із ноткою самоіронії, — я міг залишитися вдома й ідеально почистити зубною щіткою свої черевики або порахувати макарони у вигляді ріжок на кухні.

Нора недовірливо подивилися на нього.

— Господи, ти серйозно? — сказав Трейвіс. — Невже ти гадаєш, що я тут лише через жалість?

— Забудьмо, — прикусивши губу, сказала Нора і, знову глянувши на собаку, додала:

— Я не маю нічого проти.

— Господи, та це не жалість! Я тут, бо мені подобається бути з тобою, чесно! Ти мені дуже подобаєшся.

Хоч Нора й опустила голову, Трейвіс помітив, як вона зашарілася.

Декілька хвилин вони мовчали.

Ейнштейн вдячно дивився на Нору, поки вона гладила його, хоч одного разу і перевів погляд на Трейвіса, наче говорячи: «Ти ж уже розпочав стосунки, то ж не сиди там, як бовдур, а скажи щось, рухайся вперед і завойовуй її».

Нора хвилини зо дві сиділа мовчки, чухаючи і погладжуючи ретривера, а потім сказала:

— Мені вже краще.

Вони покинули невеличкий парк і знову пішли вздовж магазинчиків, удаючи, що не було ні її паніки, ні його недолугого зізнання.

У Трейвіса складалося враження, ніби він залицяється до монашки, а через якийсь час він зрозумів, що все ще гірше. Вже три роки — з часу смерті його дружини — він не контактував із жінками, та й сама думка про секс здавалася йому дивною і новою. Тому він почувався священиком на побаченні з монашкою.