Читати книгу - "Хранителі"

Майже на кожному кроці була кондитерська, і що далі вони йшли, тим смачнішими здавалися викладені за вітринами ласощі. Тепле весняне повітря сповнювали аромати кориці, цукрової пудри, мускатних горіхів, мигдалю, яблук і шоколаду.

Ейнштейн ставав на задні лапи біля кожної кондитерської і, спираючись передніми на підвіконня, із сумом дивився на гарно викладену випічку, проте він ні разу не забіг усередину і не загавкав. Коли він просив, щоб його чимось пригостили, то тихенько скавчав, щоб не турбувати туристів. Коли його пригостили шматком пеканового[26] торта і куснем яблучного пирога, він заспокоївся і більше нічого не канючив.

Через десять хвилин Ейнштейн показав Норі свої надзвичайні розумові здібності. Звісно, він і до цього часу поводився як розумний і вихований пес, добре зарекомендувавши, наприклад, себе під час ловитви Артура Стрека, але попри те проявити свій гострий розум йому якось не випадало.

Вони якраз проходили повз міську аптеку, де, крім усього іншого, продавали також газети і журнали — частина з них лежала на стелажі біля входу. На подив Нори, Ейнштейн раптом кинувся туди, висмикнувши повідець з її руки. Перш ніж Нора із Трейвісом устигли його зловити, Ейнштейн уже вхопив зубами журнал з полиці і, підбігши до них, поклав його біля ніг Нори. То був «Модерн брайд»[27]. Трейвіс спробував зупинити пса, але той ухилився і схопив інший випуск «Модерн брайд», відтак поклав його вже біля ніг Трейвіса саме в той момент, коли Нора піднімала свій екземпляр, щоби покласти назад на стелаж.

— Дурненький песик, — промовила вона. — Що в тебе вселилося?

Взявши пса за повідець, Трейвіс оминув юрму туристів і поклав другий випуск журналу на полицю. Йому здалося, він зрозумів хід думок Ейнштейна, але він промовчав, бо не хотів засоромити Нору, і вони продовжили прогулянку.

Ейнштейн озирався навколо, обнюхуючи перехожих, і, здавалося, зовсім забув про свої енергійні спроби посватати Нору.

Проте не встигли вони пройти отак кроків двадцять, як пес раптом розвернувся і шмигонув між ногами Трейвіса, вириваючи повідець і заледве не зваливши його з ніг. Ейнштейн одразу ж побіг до аптеки, схопив ще один журнал з полиці й повернувся.

«Модерн брайд».

Нора досі не могла нічого второпати. Її це веселило, і вона зупинилася, щоби погладити ретривера.

— Це твоє улюблене чтиво, песику? Виписуєш його щомісяця, еге ж? Упевнена, що так і є. Та ти справжнісінький романтик!

Кілька туристів помітили грайливого пса і заусміхалися. Але вони ще менше, аніж Нора, розуміли складний задум собаки, який, на їхню думку, просто грався.

Трейвіс нахилився, щоби підняти «Модерн брайд» і повернути його до аптеки, проте Ейнштейн випередив його, схопив журнал зубами і почав щосили мотати головою.

— Поганий пес, — сказала Нора, щиро подивована такою химерною зміною поведінки собаки.

Ейнштейн впустив журнал на тротуар — уже доволі пожмаканий, порваний і мокрий від слини.

— Гадаю, треба за нього заплатити, — промовив Трейвіс.

Хекаючи, ретривер присів на тротуар, підвів голову і глянув на Трейвіса.

Нора, як невинне дитя, ніяк не могла зрозуміти, що пес хоче їм дещо сказати. Звісно, у неї не було жодних причин шукати якісь складні пояснення для поведінки Ейнштейна: вона навіть не здогадувалася про його геніальність і такі дивовижні комунікативні здібності.

Кидаючи на пса сердитий погляд, Трейвіс промовив:

— Припини, волохата мордо. Досить! Зрозумів?

Ейнштейн позіхнув.

Заплативши за журнал і викинувши його у смітник в аптеці, вони продовжили прогулянку Солвангом. Але не встигли дійти до кінця кварталу, як пес знову спробував передати свій меседж. Він раптом обережно, але міцно схопив Нору за руку і, на її подив, потягнув тротуаром до художньої галереї, де молода парочка стояла, роздивляючись пейзажі на вітрині. Біля них у колясці лежала дитина. Ейнштейн намагався привернути Норину увагу саме до неї. Пес не відпускав її, поки не змусив торкнутися повненької ручки немовляти в рожевому.

Нора збентежено сказала:

— Гадаю, він хоче сказати, що у вас дуже гарна донечка. Бо це так і є.

Батьки спочатку злякалася собаки, але швидко зрозуміли, що він нікого не скривдить.

— Скільки вашій донечці? — запитала Нора.

— Десять місяців, — відповіла мати.

— А як її звати?

— Лана.

— Яке гарне ім’я!

Нарешті Ейнштейн вирішив відпустити Норину руку.

Коли вони відійшли від молодої парочки, Трейвіс зупинився навпроти антикварного магазину, побудованого з каменю та дерева, так наче його перенесли з Данії XVIII сторіччя. Він схилився над псом, підняв одне з його вух і промовив:

— Досить! Якщо хочеш, щоб я тебе годував «Альпо», припини це.

— Що в нього вселилося? — спантеличено запитала Нора.

Ейнштейн позіхнув, і Трейвіс зрозумів, у яку халепу він втрапив.

Упродовж наступних десяти хвилин пес двічі хапав Нору за руку і водив до немовлят.

«Модерн брайд» та малюки.

Тепер навіть Норі було зрозуміло як Божий