Читати книгу - "Хранителі"

Нора пекла раків і боялася зустрітися з Трейвісом поглядом. Він теж почувався трохи збентеженим.

Нарешті Ейнштейн вгамувався, передавши свою думку, і припинив бешкетувати. З цієї миті, якби Трейвіса запитали, чи може пес мати самовдоволений вигляд, Трейвіс відповів би: «Так».

Коли прийшла пора вечеряти, надворі було ще тепло, і Нора передумала заходити всередину звичайного ресторану, а зупинилася на відкритому кафе під червоними парасольками, які своєю чергою розташовувалися під гіллям велетенського дуба. Трейвіс знав, що її не лякала перспектива повечеряти в ресторані; Нора просто хотіла, щоб Ейнштейн був поруч. Під час вечері вона декілька разів то непомітно позиркувала на ретривера, то відкрито і цілеспрямовано спостерігала за ним.

Трейвіс не звертав на це уваги, вдаючи, що нічого не трапилося. Але коли Нора відволікалась і роззиралася навсібіч, він пошепки погрожував псові: «Жодних яблучних пирогів! Посаджу на ланцюг! Одягну намордник! Відправлю у собачий притулок».

Ейнштейн сприймав погрози доволі холоднокровно, при цьому вишкіряючись, позіхаючи або чмихаючи.

5

У неділю, коли тільки почало вечоріти, Вінс Наско знайшов час, щоб відвідати Джонні «Електрика» Сантіні. Своє прізвисько той отримав із двох причин, однією з яких стала його зовнішність: був він довгов’язим, худим і жилавим, схожим на дріт чи, вірніше, на купу скручених дротинок у якомусь давачі. Другою причиною були мідного кольору кучері. Своє перше вбивство Джонні здійснив у геть молодому віці. Йому було п’ятнадцять, коли він вирішив догодити своєму дядькові Реліджіо Фустіно, котрий був доном однієї з п’яти нью-йоркських сімей. Тоді він погодився задушити одного самодіяльного торговця низькоякісним коксом, який працював у Бронксі без дозволу сім’ї. Джонні покінчив із ним струною від піаніно. Такий прояв ініціативи й відданості настільки розчулив дона Реліджіо, що той пройнявся любов’ю і гордістю за племінника і розплакався вдруге в житті, пообіцявши Джонні вічну повагу сім’ї та добру частку у справі.

Зараз Джонні Електрику було тридцять п’ять і мешкав він у будинку на узбережжі у Сан-Клементе, придбаному за мільйон доларів. Над дизайном десяти кімнат та чотирьох ванн працював художник-декоратор. Джонні замовив йому створити автентичний (і дорогий) притулок у стилі арт-деко[28], у якому можна було врятуватися від сучасності. Все було зроблено в темних, срібних і темно-синіх тонах із бірюзовими та персиковими відтінками. Джонні казав Вінсу, що йому подобається арт-деко, позаяк нагадує «буремні двадцяті», які йому надзвичайно імпонують, адже то були романтичні часи легендарних гангстерів.

Для Джонні Електрика бандитизм був не лише способом заробітку, протестом проти заборон цивілізованого суспільства чи голосом крові, а й чудовою романтичною традицією. І це було основним мотивом. Він ототожнював себе з одноокими й однорукими піратами, які плавали у пошуках здобичі, розбійниками з великої дороги, які грабували диліжанси, й усіма ведмежатниками, викрадачами, шахраями і головорізами, які тільки були в історії криміналу. Як стверджував Джонні, в нього був якийсь містичний зв’язок із Джессі Джеймсом, Діллінджером[29], Аль Капоне, бандою Далтонів[30], Лакі Лучано[31] та сотнями інших злочинців. Він обожнював усіх легендарних братів по крові та грабунках.

Привітавшись із Вінсом біля парадного входу, Джонні промовив:

— Заходь, здорованю. Радий знову тебе бачити.

Вони обійнялися. Вінс не любив обіймів. Проте, коли він проживав у Нью-Йорку і працював на Реліджіо, дядька Джонні, та й тут, на Західному узбережжі, він час від часу брався за різноманітні доручення сім’ї Фустіно, тож вони із Джонні начебто приятелювали, а закони приятелювання зобов’язували обійматися.

— Гарно виглядаєш, — сказав Джонні. — Бачу, що слідкуєш за собою. Ти досі лихий, наче змія?

— Наче гримуча змія, — відповів Вінс. Йому було соромно говорити такі дурниці, але він знав, що Джонні любить подібну бандитську маячню.

— Давно тебе не бачив. Я вже гадав, що фараони тебе загребли.

— Цього ніколи не буде, — сказав Вінс, будучи переконаним, що тюрма йому не світить.

Джонні зрозумів це так, що Вінс радше застрелиться, а не здасться копам. Він спохмурнів і схвально кивнув головою.

— Якщо колись вони тебе заженуть у кут, замочи якнайбільше копів, поки вони з тобою не покінчать. Це найкращий спосіб померти.

Джонні Електрик був на подив потворним чоловіком. Напевне, через це він і хотів відчувати себе частиною великої романтичної традиції. За кілька років Вінс помітив, що бандити з привабливішою зовнішністю ніколи не вихваляються своїми «подвигами». Вони холоднокровно вбивають, бо люблять цю справу або роблять це з необхідності, або займаються аферами і здирництвом, бо хочуть «легких» грошей, — от і вся романтика. Вони не виправдовувались і не займалися самовихвалянням. Так і повинно бути. Але злочинці з обличчями, наче виліпленими з бетону, злочинці, схожі на Квазімодо під час негоди… ті намагаються компенсувати свою жалюгідну зовнішність, поводячись як Джеймс Кегні[32] у «Ворогові суспільства». Джонні був одягнутий у чорний комбінезон і чорні кросівки. Він завжди носив чорний одяг, напевно, вважав, що цей колір приховує його потворну зовнішність і надає йому зловісного вигляду.

Джонні провів Вінса з