Читати книгу - "Її сукня"

Роздратовано махнувши полою плаща, побіг сходами донизу. Та раптом спинився, обіпершись руками об стіну. В голові знову запаморочилось, повітря загусло, дихати ставало вкрай важко. Знову ці бісові «спогади»! Цього разу в химерному мороку вдалося розгледіти річ, яку тримав у руці. Статуетка. Клята статуетка, яку бачив у Ніли!!! Відтак «напад» уже звично змінився черговою порцією, чи то пак дозою мимовільного, не менш запаморочливого, збудження, спричиненого появою лиця гріховно-вродливої жінки.

Якийсь час постоявши, насилу впорався з обома станами, перевів подих і нервово обтер спітнілого лоба. Щораз стає дедалі важче. З цим треба щось робити, інакше точно «дах знесе»!

Що, що робити? Швидко крокував вулицею й напружено міркував.

Якщо це пов’язано зі статуеткою, то спершу треба піти в антикварну крамницю, котру згадувала Ніла. Треба ж: тоді вона звинувачувала його в тому, що це він її приніс… Невже мала рацію?.. Певна річ, тоді не виявив скептицизму стосовно всієї тієї маячні, якою вона охоче ділилася з ним, всіляко її підтримував. А як інакше? Як можна було не підтримувати таке миле курчатко? Її тіло таке юне, таке покірне. Хай там що, а йому таки збіса добре з нею було!

Якби ж знав, що та маячня може виявитись правдою… Звісно, як варіант можна пошукати ще старого, котрий «єдино справжній». Але в те, що цей схиблений може щось прояснити, насправді не вірив. Однак як запасний варіант розмова з ним зайвою не буде…

Крамниця, на щастя, виявилась відчиненою, хоча табличка з графіком роботи свідчила, що мала би зачинитися ще зо півгодини тому.

— Доброго вечора! — ввічливо зустрів Дениса усміхнений продавець.

— Доброго, — буркнув у відповідь, тим часом неуважно розглядаючись довкола.

— Щось конкретне цікавить шановного пана, чи ж хоче отримати якусь пораду? — приязно поцікавився антиквар.

— Я би… я би просто хотів спитатись про… про дещо… — уривчасто промугикав і запнувся, знову відчувши запаморочення. Те швидко змінилось потужним потоком неконтрольованого збудження: розбурханою хвилею прокотилось усім тілом, зосередилось у паху й відгукнулось хворобливою ерекцією.

— Із задоволенням відповім на ваші питання, якщо тільки буду компетентним у них. Може, для початку, склянку води? — спитав Леонід, зауваживши спітніле чоло відвідувача.

— Так, буду вдячний.

Денис дивився в спину антиквара, що віддалявся у свою службову кімнату, й обтер лоба. Це зводило його з розуму. Якісь шалені «американські гірки»! Їх неможливо, неможливо терпіти!!! Знову нервово пошкріб лоба.

— Ось, прошу.

Крізь туман, чи то пак химерний морок Денис побачив перед собою склянку води, відтак — занепокоєне обличчя антиквара.

— З вами все гаразд? Може, викликати швидку?

— Ні-ні. Не треба швидкої. Зараз усе минеться.

Денис раптом згадав чоловіка — того дивного вечірнього відвідувача бару з важким поглядом водянистих очей, котрий так вразив тоді своєю дивною прострацією. Здається, тепер чудово розуміє його стан… Невже… Невже той чоловік якось причетний до цього божевілля? Щось підказувало, що так…

— То що ви хотіли запитати? — вивів з розбурханих роздумів голос антиквара.

Миттю спорожнив склянку й таки відчув полегшення, однак знав, що триватиме воно чимраз коротше і даватиме чимраз менше порятунку.

— У вас тут продавалась статуетка, старовинна, красивої жінки-богині зі смолоскипом, — сумбурно, проте швидко заговорив.

— Ви, напевне, маєте на увазі статуетку Гекати? — Леонід ще з першого погляду впізнав у цьому дивному чоловікові свого клієнта.

— Я… я не знаю, як вона називається, можливо… можливо, ви краще знаєте… так, мабуть, це вона і є…

— Принаймні це єдина старовинна статуетка красивої жінки зі смолоскипом, котра була у нас в наявності останнім часом.

— Так-так… Скажіть… може, моє питання вам видасться дивним, але… я її у вас придбав?

— Так, ви придбали її в мене, — делікатно відповів антиквар. — А що, ви цього не пам’ятаєте? — співчутливо уточнив.

— Розумієте… — Денис щосили стиснув склянку.

— Давайте-но, я краще це у вас візьму, — м’яко мовив Леонід і витягнув із затисненої Денисової руки склянку.

«Повний абзац! Я ж зовсім не володію собою!!!» —