Читати книгу - "Дикі банани"

— Як це відбувається? Що в залицяннях найважливіше?

— Флейта.

Мені відразу стало сумно. Я згадав жалісне квиління флейтиста в Гуані, та Данг, помітивши моє розчарування, захитав головою.

— Флейта — важлива річ! — переконував мене лагідно мео.

Він почав докладно пояснювати, що перші кроки в зближенні двох молодих мео, — це справа великого такту і делікатності, не так, як у інших народів. Хлопець такий несміливий, що навіть не наважується заговорити з дівчиною, а от музичний інструмент допомагає йому освідчитись у своїх почуттях. Для цього є різні флейти, але найкраща — маленька, з очерету, коротша за долоню, з вібруючим усередині шматочком міді. Така флейта дає найрізноманітніші звуки, і кожен звук — це вислів мовою кохання. Все можна сказати цими звуками, які тихої ночі лунають за кілька кілометрів. Дівчина з сусідньої гори чує їх, добре знає, що це для неї, і розуміє кожен звук.

Але простіше порозумітися за допомогою свисту. Хлопець зриває з дерева цупке листя і починає висвистувати на ньому ім’я коханої, і коли дівчина прихильна до нього, то так само відповідає йому з своєї гори. Здебільшого тільки після такого вступу молоді зустрічаються.

Якщо до одруження далеко, то закоханим не можна зустрічатися в хатах родичів або поблизу них: сімейні духи страшенно образилися б за таке зухвальство. Отже, молоді тікають увечері в поле, де стоїть сторожка на високих палях, і там наспівують собі любовних пісеньок.

Коли хлопець надумає одружитися, то засилає сватів до дівчини. Батьки зустрічають сватів перед своєю хатою, а потім частують, але головне полягає в тому, де саме частують сватів. Якщо на подвір’ї, то це — відмова, якщо в хаті — згода.

З розлученням справа нелегка, його дають тільки на бажання жінки, а не чоловіка, бо той завжди може взяти собі другу дружину. Коли ж дружина хоче залишити чоловіка і зв’язати своє життя з іншим, перший дає розлучення, але другий мусить повернути йому всі витрати, яких чоловік зазнав під час спільного життя. Доки перший чоловік не одержить все належне, діти, що народилися від другого шлюбу, стають власністю першого чоловіка і назавжди входять до складу його родини.

Хон слухав розповідь Данга з такою ж цікавістю, як і я, потім приніс з в’юків змелену каву і поставив на багаття кофейник з водою.

— Данг, ваш шлюб щасливий? — спитав я.

— Дуже щасливий.

Данг був винятком серед своїх земляків, бо так склалося, що він одружився вперше у двадцять два роки. Його дружина була на рік молодша. Вони любили і люблять одне одного, але на п’ятий чи шостий рік спільного життя, коли народилася друга дочка, відносини між ними почали псуватися. Дружина, бачачи його тугу, сама порушила питання про другу жінку. Він був відносно заможний і легко знайшов дівчину, далеку родичку першої жінки. Тепер вони жили всі троє у великій згоді. Молода дружина подарувала йому сина, якому вже вісім років.

— А сцен ревнощів не буває в сім’ї? — спитав я.

Не буває. Жінки подружили, між ними ще не було жодної сварки. Молодша спокійна, лагідна, а старшу Данг оточує такою увагою і пошаною, що їй бракує хіба що пташиного молока.

— Не знаю, — звірювався Данг, — чи усвідомлюєте ви собі, які чутливі й вразливі наші жінки. З ними треба поводитися чуйно, як з тендітними квітками, обережно…

Я вже дещо чув про надмірну чутливість чоловіків мео. Безмежно, по-дитячому довіряли вони всім зустрічним, навіть незнайомим, вірили їм на слово. Але найменша нечесність, недодержання обіцянки негайно руйнували віру і раз назавжди відштовхували мео від цих людей. Як я вже згадував, мео — це зразок безприкладної порядності.

— Наші жінки! — задумливо мовив Данг, і його очі ніби затуманилися. — Мій молодший брат теж мав двох дружин, чесних жінок. Єдиний раз він підвищив голос на старшу дружину в якійсь безглуздій дріб’язковій справі. Тільки на хвилю втратив самовладання і… вона отруїлася.

На небі засвітилися зірки, повіяло прохолодою, і тим приємніше було сидіти біля вогню. На щастя, запасів палива було досхочу.

— У лісовій долині ви, Данг, згадували про чарівні роги, — сказав я. — Чи маєте ви їх — при собі?

Обличчя мео враз набрало шанобливого виразу:

— Так.

Він витяг їх з торби і подав мені.

— Тільки прошу, не впустіть на землю!

Це були два конічні шматки буйволячого рога завдовжки сантиметрів п’ятнадцять, складені разом. Щоб здобути їх, треба відтяти кінчик рога, потім розрізати навпіл уздовж осі конуса. Такі дві половини мали з одного боку плоску поверхню, а з другого були закруглені. Коли їх тримати в руках, то це звичайні шматки рога. А от якщо кинути на землю, вони враз набувають чарівної сили і, залежно від того, як упадуть, притягують доброго або злого духа і тим самим подають добрі чи погані прикмети.

— І ви вірите в це?

Данг таємниче посміхнувся:

— Ті роги я успадкував од предків. Мій батько вірив у них, вірив у них і дід. А зрештою, — мео подивився на мене хитро, — скажіть самі, хіба напала на вас пантера, коли ми проїжджали через пущу в теплій долині?

— Ні.

— От бачите! Роги завжди провіщають правильно.

— А якби вони зараз упали, тоді що?

— Ой, тоді б чарівні сили почали діяти так само,